(no subject)
Дорога на Чернігів приємно потішила. Якась година їзди по залитій раковим сонцем трасі в північному напрямку і ми вже у першому пункті нашої недільної подорожі - Козельці. Розбиті вулиці, традиційний Ленін на головній площі, сірі обшарпані двоповерхівки, корови, що неквапно прогулюються центром міста, торгівці з китайським крамом, розкладеним на площі - типове провінційне містечко, яких є багато в кожній області… Але варто тільки відірвати погляд від базарної метушні і перевести його у протилежний бік і одразу застигаєш в захопленні перестаєш чути базарний галас - перед очами постає величний собор Різдва Богородиці,
довершена краса споруди одразу перемикає свідомість на якийсь благоговійний лад. Здається, що час завмер тут років двісті тому. Жодних ознак сьогодення.
Обійшли по колу собор, фотографуючи з різних ракурсів, заглянули на цокольний поверх: зсередини війнуло прохолодою давнини. Широкі сходи, товстелезні стіни, високі склепіння стелі, тиша і простір, багато вільного простору, по підлозі ковзають лише сонячні зайчики. Увійшли в собор і потрапили на завершення недільної служби, точніше вже на проповідь, яку священик виголошував зі спеціального балкончика. Вразила велика кількість прихожан і та увага з якою люди слухали проповідь. А ще - наскільки добре священник володів увагою аудиторії. Таке враження, що в цьому містечку природня традиція недільних походів до церкви, що живе ще з часів, коли, власне, собор побудували, не переривалася на більш ніж півстоліття, як всюди з приходом совдепу.
В соборі просто море світла. Воно заливає все величезне приміщення посилює білизну височенних стін, грає відблисками на оздобленні вишуканого іконостасу. Отримала величезне естетичне задоволення. Згадався «Собор» Гончара. Нічого ближчого до його натхненних описів не бачила.
Ще були у Вознесенській цекві, перетвореній чи то на краєзнавчий музей, чи то на музей народного побуту, чи то ще на якийсь споріднений - вишиванки, рушники, прялки, картини у стилі соцреалізму, тільки зубів мамонта десь нема.
Ще дуже розчулила картина біля місцевого магазину: великий ряд велосипедів
припаркованих у спеціальній рамі. Я таке бачила мільйон років тому у бабусиному селі перед «коперацією» - просто картинки з дитинства.
Рушили далі. Дорогою зустрічали спокусливі вказівники на Батурин, Крути і ще купу цікавих місць. Особливо провокував знак «Гомель - 180км». Виявляється до Білорусії так близько… Ще трохи «табуретних» звітів і я не витримаю!
Перше, що впадає в око ще з траси коли вїжаєш у Чернігів - церква. Воістину місто церков! Кожна по-своєму цікава, кожна має свою особливу красу. Оглянули всі що знайшли у місті методом довільного катання вулицями, карти й довідники - то для тих, хто шукає легких шляхів)).
У троіцько-Іллінському монастирі видерлися на дзвінницю. Краєвид неймовірний - навколо океан зелені, особливо з північного боку. З дзвінниці знайшла цікавий ракурс на бані монастиря - вперше довелося фоткати церкву майже згори вниз, зазвичай виникає протилежна проблема.
Коли програму по церквам було виконано згадали про садибу-музей Коцюбинського. Тепер я знаю як зсередини виглядатиме моя омріяна карпатська дачаJ)) Далі були гармати на оборонному валу, з меморіальними написами типу «кіса+ося», «туб-був-якийсь-ідіот-що-не-вміє-грамотно-написати-своє-ім’я», etc.
Решту часу було витрачено в місцевому лунапарку. Ми - двоє дорослих, виявилися найбільш настирними, серед усієї публіки (діти переважно 5-11років), що вмовляла працівницю парку ввімкнути колесо огляду під час грози))) Нам таки ввімкнули атракціон! Задоволення від сидіння на мокрих сідушках, виявилося доволі сумнівним, але ж назад відступати нікуди)))
Ввечері купалися у якомусь озері поблизу Десни. Вода всупереч очікуванням виявилася надзвичайно чистою і теплою, після дощу навіть теплішою за повітря.
План недільного вояжу виконано майже на сто відсотків.
Додому якось зовсім не хотілося їхати. Не хотілося думати, що завтра, чи пак вже сьогодні, на роботу, що вставати потрібно о сьомій, що додому варто було б повернутися вчасно, що купу справ, яка вже місяць відкладаэться з одних вихідних на інші і росте в геометричній прогресії, сьогодні було вкотре відкладено на наступні….І таки на певний час вдалося успішно від тих думок абстрагуватися! От тільки понеділок видався дуже довгим і сонним…