аналіз аналізу
формально вчорашній перфоманс TanzLaboratorium корелювався з відео работою Сабіни Шихлінської "Небезпечне червоне", біля якої він власне й розгортався. Учасники дійства розкладали по підлозі різноманітні червоні предмети, фрукти, куски м'яса, червоні хустки - словом те, що можна було знайти й на самому відео натюрморті Шихлінської. Артефакти з відео матеріалізувалися в тривимірному просторі та стали об'єктами дії перформерів.
але цікавим була не кореляція речей та можливі аналогії між перфомансом та відео. цікавим було те, що мій мозок неодмінно та безапеляційно вважав, що обов'язково має існувати зв'язок, що дії перформерів чимось зумовлені, й що моя задача споглядача полягає в розшифровці цих інтенцій.
ми неухильно шукаємо сенсу у кожному русі, у кожній події, що відбувається. але ж цей сенс - зовсім не ознака світу навколо нас. це скоріше, ознака нашої ментальної структури, що вбачає зв'язки між речами та намагається надати їм каузальної валентності. обов'язково має існувати причина та наслідок, що споводувало й чим закінчилось. а насправді світ як нарація існує лише в нашій голові.
два абсолютно знакових моменти вчорашнього перфомансу надали мені змогу зробити крок "поза себе" й подивитися не на перфоманс, а на моє споглядання цього перфомансу. обидва моменти були своєрідним та непередбачуванним втручанням в дію з боку глядачів. першим стало мале цуценя, якась карлікова порода, що хазяєва спустили з рук. другим - мала дворічна дитина. вони обидві певним чином знаходилися поза символічним порядком людського суспільства: тварина, що сприймала навколишньє буквально на запах та дотик, а отже почала їсти деякі розкладені предмети, й дитина, що була ще замала шукати змісту у тому, що відбувалося. для обидвох не існувало уявної межі театрального поля окресленою тонкою плівкою, за якою купчилися дорослі. для обидвох першопочатковим був просто фізичний рух та матеріальність предметів, а не їх можливе символічне значення, яке потрібно було віднайти.
перфоманс TanzLaboratoriumа виявився для мене загальною метафорою мого ставлення до світу. я дуже довго навчалася бачити та розуміти знаки, розшифровувати зв'язки та передбачати наслідки, щоб в якийсь момент зрозуміти, що світ - це безмежна недетермінована потенційність. я можу вирішити чи побачити мені в чомусь знак, чи проігнорувати спробу аналізу. наше перебування в світі - це постійне творення змісту, а отже щосекундний вибір.
але цікавим була не кореляція речей та можливі аналогії між перфомансом та відео. цікавим було те, що мій мозок неодмінно та безапеляційно вважав, що обов'язково має існувати зв'язок, що дії перформерів чимось зумовлені, й що моя задача споглядача полягає в розшифровці цих інтенцій.
ми неухильно шукаємо сенсу у кожному русі, у кожній події, що відбувається. але ж цей сенс - зовсім не ознака світу навколо нас. це скоріше, ознака нашої ментальної структури, що вбачає зв'язки між речами та намагається надати їм каузальної валентності. обов'язково має існувати причина та наслідок, що споводувало й чим закінчилось. а насправді світ як нарація існує лише в нашій голові.
два абсолютно знакових моменти вчорашнього перфомансу надали мені змогу зробити крок "поза себе" й подивитися не на перфоманс, а на моє споглядання цього перфомансу. обидва моменти були своєрідним та непередбачуванним втручанням в дію з боку глядачів. першим стало мале цуценя, якась карлікова порода, що хазяєва спустили з рук. другим - мала дворічна дитина. вони обидві певним чином знаходилися поза символічним порядком людського суспільства: тварина, що сприймала навколишньє буквально на запах та дотик, а отже почала їсти деякі розкладені предмети, й дитина, що була ще замала шукати змісту у тому, що відбувалося. для обидвох не існувало уявної межі театрального поля окресленою тонкою плівкою, за якою купчилися дорослі. для обидвох першопочатковим був просто фізичний рух та матеріальність предметів, а не їх можливе символічне значення, яке потрібно було віднайти.
перфоманс TanzLaboratoriumа виявився для мене загальною метафорою мого ставлення до світу. я дуже довго навчалася бачити та розуміти знаки, розшифровувати зв'язки та передбачати наслідки, щоб в якийсь момент зрозуміти, що світ - це безмежна недетермінована потенційність. я можу вирішити чи побачити мені в чомусь знак, чи проігнорувати спробу аналізу. наше перебування в світі - це постійне творення змісту, а отже щосекундний вибір.