united colors of autumn
От як, усе ж, добре писати казки. Здається, концентрація приємнощів у повітрі тоді різко зростає.
Наприклад, сьогодні в парку мені трапилася прекрасна руда білка з великим хвостом і горішком у лапках. Ігор теж приніс молодих горіхів - і я їх теж наминаю, акі білочка. У поштову скриньку часто лягають листівки й подарунки від дорогих людей. Приходять гості, ідуть, а ми знову чекаємо тих, котрі ще не встигли доїхати.
Надворі скажено холодно й вітряно, але від цього ще приємніше повертатися додому й дивитися у вікно на підсвічене призахідним сонцем містечко або на сірі тумани, від яких негайно хочеться читати британську класику.
На роботі все ще складний період: ніхто ж не любить складати нудних навчальних програм і відсилати неприємні листи. Зате, аби написати весняний розділ повістини, довелося відшукати стару пошарпану кишенькову книжечку в шматяній палітурці, яку страшенно любила в дитинстві. Там - малюнки й опис весняних рослин, котрі можна знайти у нашій місцевості.
Цими днями багато думаю про батьківство. Я росла без тата - і мені дуже його бракувало. А зараз дивлюся на Ігоря й розумію, наскільки великим благословенням він уже є і, вірю, буде, для нашого малюка. Це надихає. І відкриває для мого розуміння якісь нові грані характеру люблячого Бога-Отця.
У вересневому числі «Кани» моя колонка про дитинство. Так цікаво, як старі тексти повертаються до тебе якраз вчасно. «Пускай хліб свій по воді…»
В нас гостює прекрасна, легка в спілкуванні, мудра й дотепна Женя. Серед інших кримських дивовиж вона привезла нам трояндового варення. Ви тільки подумайте: варення з квітів - хіба то не казково?
І на завершення наш осінній парк, капелюх, натягнутий на вуха в намаганні хоч трохи прикритися від шальоного вітру, і моя спина об’єктивом soldaja.
Наприклад, сьогодні в парку мені трапилася прекрасна руда білка з великим хвостом і горішком у лапках. Ігор теж приніс молодих горіхів - і я їх теж наминаю, акі білочка. У поштову скриньку часто лягають листівки й подарунки від дорогих людей. Приходять гості, ідуть, а ми знову чекаємо тих, котрі ще не встигли доїхати.
Надворі скажено холодно й вітряно, але від цього ще приємніше повертатися додому й дивитися у вікно на підсвічене призахідним сонцем містечко або на сірі тумани, від яких негайно хочеться читати британську класику.
На роботі все ще складний період: ніхто ж не любить складати нудних навчальних програм і відсилати неприємні листи. Зате, аби написати весняний розділ повістини, довелося відшукати стару пошарпану кишенькову книжечку в шматяній палітурці, яку страшенно любила в дитинстві. Там - малюнки й опис весняних рослин, котрі можна знайти у нашій місцевості.
Цими днями багато думаю про батьківство. Я росла без тата - і мені дуже його бракувало. А зараз дивлюся на Ігоря й розумію, наскільки великим благословенням він уже є і, вірю, буде, для нашого малюка. Це надихає. І відкриває для мого розуміння якісь нові грані характеру люблячого Бога-Отця.
У вересневому числі «Кани» моя колонка про дитинство. Так цікаво, як старі тексти повертаються до тебе якраз вчасно. «Пускай хліб свій по воді…»
В нас гостює прекрасна, легка в спілкуванні, мудра й дотепна Женя. Серед інших кримських дивовиж вона привезла нам трояндового варення. Ви тільки подумайте: варення з квітів - хіба то не казково?
І на завершення наш осінній парк, капелюх, натягнутий на вуха в намаганні хоч трохи прикритися від шальоного вітру, і моя спина об’єктивом soldaja.