ще передвесни
Зовсім-зовсім скоро я буду писати своє традиційно-весняне: про квіти, які розцвіли в саду, про те, як добре пити каву на терасці, залитій сонцем, про те, як гарно лежати на гамаку з книжкою, коли тобі на обличчя і між сторінки сиплеться пелюстковий сніг. Про те, як добре жити в провінції, і про те, як приємно, коли пальці пахнуть м'ятою від ранкових листочків, зібраних до чаю. Про ровер і гірські прогулянки, про термоси, росу, джерельну воду... Коротше, про все те, про що я не можу не писати навесні.
Ну а поки що в нас багато сонця і ще не повне звільнення від снігової окупації; цейтнот, гора роботи й відповідальності; красива музика й трохи сумні, але дуже живі фільми вечорами. Сьогодні вранці читала послання до Солунян і натрапила на слова про те, що надія надихає на витривалість. Тепер знаю, де тої витривалості шукати - якось завжди мені її бракувало. Як і посидючості, до речі.
І поки ще не розквітли іриси та яблуні, покажу вам ще трішки передвесняного Ляйпциґа. Це - лютеранська церква святого Хоми (ох, люблю я отих очевидно недосконалих біблійних персонажів!), у якій Йоганн С. Бах тривалий час виконував обов'язки кантора.
Ну а поки що в нас багато сонця і ще не повне звільнення від снігової окупації; цейтнот, гора роботи й відповідальності; красива музика й трохи сумні, але дуже живі фільми вечорами. Сьогодні вранці читала послання до Солунян і натрапила на слова про те, що надія надихає на витривалість. Тепер знаю, де тої витривалості шукати - якось завжди мені її бракувало. Як і посидючості, до речі.
І поки ще не розквітли іриси та яблуні, покажу вам ще трішки передвесняного Ляйпциґа. Це - лютеранська церква святого Хоми (ох, люблю я отих очевидно недосконалих біблійних персонажів!), у якій Йоганн С. Бах тривалий час виконував обов'язки кантора.