один мій день у фотографіях або середа_звичайна
І знову з вами рубрика "кольорові будні" :-). Узагалі-то, це мала би бути розповідь про середу_звичайну. Але середи (як і будь-які інші дні) ніколи не бувають зовсім звичайними. Тому покажу, що вже вийшло зі вчора. Мушу зізнатися, що не зазнимкувала й 50% того, що відбувалося, тому буду доповнювати репортаж словами. А ще 40% запланованого я зробити просто не встигла. Як то часто буває :-). Але хто хотів би жити ну зовсім розпланованим життям, скажіть, будь ласка? Отож-бо.
Годинник не фотографувала, але прокидаюся я о 7.10. Потім граю в піжмурки з днем, зі сном, з собою, врешті. Так минає півгодини - у молитві, роздумах і, підозрюю, місцями в напівсні. Ну, і щоби знову не повертатися до теми годинника - день завершується десь о пів на першу, уже сьогодні.
Вранці чоловік працює для мене нагадуванням про час.
- Ти знаєш, котра вже година? Може, пора вже прокидатися, як думаєш? - сміється він. Цілує і благословляє на день - це у нас давня й дуже важлива родинна традиція.
А тоді йде в кабінет, поки я протираю очі й починаю вранішню біганину. Класика жанру: щоодягти, який шарфик, ааа, де я поклала телефон, ааа, я ж знимкую один_день, а акумулятор не зарядила, ааа, де ж він, де ж він, де ж він. За акумулятором бігаю довго-довго, дивлюся на нього й не бачу.
Тоді надовго зависаю в душі - ніяк не можу навчитися швидко тікати звідти. У душі мені тепло й добре думається. Бабуся готує для мене сніданок. Я не фотографую, бо не встигаю. Зібралася, нашвидкоруч роблю чай і йду в кабінет читати пошту з кіндла.
Зауважую, що запізнююся. Поки бігаю по хаті й розумію, що не встигну нафарбуватися (ну і що тут такого? - заспокоюю себе), починаю рахувати хвилини й з'ясовую, що я би мала достатньо часу, якби менше тратила його на душ і на пошту. Ну але ж! Мені на другу пару, тож ілюзія "запасу" збиває з пантелику.
Читаю кілька віршів зі Священного Письма.
Вибігаю на роботу, забуваю сфотографувати вигляд з вікна на засніжене місто, а дорогою треба добре дивитися під ноги, особливо, коли біжиш: вузькі тунелики зі снігу (це типу стежки такі зараз), слизько і машини їздять дорогами_без_тротуарів. Мене проводжає молодший пес. До речі, в одному з наступних номерів "Українського тижня" про нього згадує Олег Коцарєв - він приїздив до Збаража, і Паппі водив його на замок :-).
Фотографую вже з автобуса - під'їжджаємо до Тернополя.
Студіків не фотографую. Наставила трохи трояків, мушу підтримувати маску суворості. Маю нову групу й дуже до них вимоглива: талановиті діти, але працювати геть не привчені. Може, вони вважають, що я прискіпуюся й намагаюся їх "завалити". А, може, що навіть знущаюся. Вигляду не показують, сміються з моїх жартів, ставлять питання, навіть на перерві. Але, здається, трохи побоюються. Воно й добре. Будуть з них люди. Тільки б я не розм'якла й витримала до кінця :-).
Зате в коридорі знимкую пару, яка готується танцювати на церемонії "Міс коледжу". Прибиральниця підганяє їх шваброю, да.
Красиві.
Йдемо на обід з колегами. Теревенимо. Я фотографую Олесю - ця тендітна панянка викладає історію, до речі. Дуууже вимоглива!
У мене намалювалися справи в нотаріуса. Мушу їхати в центр. Випадково допомогла якійсь бабусі пройти складну ділянки дороги, а вона повертається до мене, сміється, і каже: "От коли я буду така молода, так само вам поможу!" :-). Заходжу в улюблений Carling дорогою. Нічого собі не приглянула. Йду до нотаріуса - там весело, але довго. Ігорчик долучається, за що йому велике спасибі. Така приємність бачити чоловіка посеред робочого дня!!! Хоч він і ходить без шарфика, чим мене засмучує :-(.
Уже запізнююся на зустріч з Аньою Вовченко акі rozmaita. Прощаюся з І., поспішаю в Козу. Там нас довго не помічають офіціанти, але, нарешті, таки приносять нам ЇЖУ! Їм утретє за день, але почуваюся голодною все одно.
Аня з блискучими очима розказує про Стамбул і другу "Енн" - першу вона ввечері презентуватиме в книгарні "Є", а я модеруватиму презентацію. Ще одна причина добре поїсти!
...І попити кави. Ідемо в Карму Каву.
І застаємо там Альошу з Альонкою, сонячну Поліночку, Сашка. Тут завжди лунає ідеальна музика, тут смачно, тут добре пишеться (кілька історій з "Шоколаду" написані саме там). Люблю Широкових дуже! І їхні напої теж :-). До речі, це саме вони пригощають тернополян безкоштовною і дуже смачною кавою на презентаціях моїх книжок у книгарні "Є". Нарешті дарую їм книжечки! Альоша - теж, до речі, письменник.
Широкові
Наймолодша Ш., Поліночка :-)
Саша, баріста й музикант
Ідемо на презентацію. Зустрічаємося з моїми чудовими подругами. Час розпочинати - і ми йдемо теревенити про "Енн із Зелених Дахів" - до речі, 21 розділ, як ми вчора з'ясували, перекладався у нашій збаразькій резиденції. Пишаюся! А ще ми постійно згадуємо чарівну надихаторку Лесю Тисовську, якій сьогодні виповнюється 16 років!!!
Нас фотографує журналіст, але я не знайшла його фотозвіту в мережі, тож спільної фотографії з Анею поки не буде :-).
Update: Уже є :-)
Зате буде Аня! Пише автографи, дуже зайнята.
Я теж собі прикупила книжечку - і теж напрошуюся на автограф. І Аня погоджується, бусічка така!
Артменеджерка Наталя теж туди :-)
Я хотіла сфотографувати свої дві книжечки на першому й другому місцях топу наживо, а не на сайті книгарні, але забула :-).
Зате кілька дівчаток придбали їх і дають мені на автограф :-) Люблю писати добрі слова хорошим людям, хоч і почерк у мене дивакуватий.
Виходимо з книгарні. Можна було йти коротшим шляхом, але ми почули вуличного барабанщика і вирішили послухати зблизька. Ну і що, що потім треба перелазити через кучугури і йти довше? Подумаєш!
Щосереди в нас - церковна домашня група. Ігорчик поїхав туди, а ми сильно запізнюємося і йдемо додому.
Бабця уже лягла й знову не потрапила в кадр. Зате потрапила мама :-)
І Паппі :-)
Їмо, теревенимо і дивимося фейсбучьок. Ну а шо, там, буває, всіляке цікаве пишуть.
Аня передала смаколики від ja_jalynka. Дяяяяяякую!!!! Дуже кльові!
Фотографую "лук". Втомлена дівчинка, яка так і не встигла нафарбуватися вранці. Зате зі старовинною "канадійською" хустиною - то був подарунок старшої дідусевої сестри на мій перший, здається, день народження. Дня не запам'ятала, а хустина лишилася. Гріє і подобається :-). Ну і сережки - подарунок чудової студентки. Сумно було з нею прощатися, як і з усією тою групою. Дуже хороші були. Тепер ношу сережки на спогад про них :-). І вирощую шефлеру, яку вони мені подарували :-).
Вигляд з вікна на засніжене нічне місто.
Аня - в душ, я читати пошту. Багаааато всього... Особливо робочого. Ну, що поробиш. Таке життя :-). Потрохи розгрібаю.
Квіти від коханого, які нагадують про весну :-)
Ігорчик повертається з церкви :-)
Хвалюся йому новою книжкою
Він іде спати, Аня ще перекладає другу "Енн", я далі розгрібаю пошту (так усе і не подужала, до речі, але чесно намагалася). Дивлюся, що вже почалося голосування за "Жінку року". Хвалюся на бложику :-)
Далі бажаю Ані солодких снів і йду до І. Мені ще треба зробити укольчик з вітамінами. Туди, де м'яко, угу. Але я вже навчилася майже не боятися!
Молимося з Ігорем перед сном і... Далі не пам'ятаю. Навіть не пам'ятаю, що снилося. Ранок був сонним, але дуже добрим.
До речі, доброго ранку!
Годинник не фотографувала, але прокидаюся я о 7.10. Потім граю в піжмурки з днем, зі сном, з собою, врешті. Так минає півгодини - у молитві, роздумах і, підозрюю, місцями в напівсні. Ну, і щоби знову не повертатися до теми годинника - день завершується десь о пів на першу, уже сьогодні.
Вранці чоловік працює для мене нагадуванням про час.
- Ти знаєш, котра вже година? Може, пора вже прокидатися, як думаєш? - сміється він. Цілує і благословляє на день - це у нас давня й дуже важлива родинна традиція.
А тоді йде в кабінет, поки я протираю очі й починаю вранішню біганину. Класика жанру: щоодягти, який шарфик, ааа, де я поклала телефон, ааа, я ж знимкую один_день, а акумулятор не зарядила, ааа, де ж він, де ж він, де ж він. За акумулятором бігаю довго-довго, дивлюся на нього й не бачу.
Тоді надовго зависаю в душі - ніяк не можу навчитися швидко тікати звідти. У душі мені тепло й добре думається. Бабуся готує для мене сніданок. Я не фотографую, бо не встигаю. Зібралася, нашвидкоруч роблю чай і йду в кабінет читати пошту з кіндла.
Зауважую, що запізнююся. Поки бігаю по хаті й розумію, що не встигну нафарбуватися (ну і що тут такого? - заспокоюю себе), починаю рахувати хвилини й з'ясовую, що я би мала достатньо часу, якби менше тратила його на душ і на пошту. Ну але ж! Мені на другу пару, тож ілюзія "запасу" збиває з пантелику.
Читаю кілька віршів зі Священного Письма.
Вибігаю на роботу, забуваю сфотографувати вигляд з вікна на засніжене місто, а дорогою треба добре дивитися під ноги, особливо, коли біжиш: вузькі тунелики зі снігу (це типу стежки такі зараз), слизько і машини їздять дорогами_без_тротуарів. Мене проводжає молодший пес. До речі, в одному з наступних номерів "Українського тижня" про нього згадує Олег Коцарєв - він приїздив до Збаража, і Паппі водив його на замок :-).
Фотографую вже з автобуса - під'їжджаємо до Тернополя.
Студіків не фотографую. Наставила трохи трояків, мушу підтримувати маску суворості. Маю нову групу й дуже до них вимоглива: талановиті діти, але працювати геть не привчені. Може, вони вважають, що я прискіпуюся й намагаюся їх "завалити". А, може, що навіть знущаюся. Вигляду не показують, сміються з моїх жартів, ставлять питання, навіть на перерві. Але, здається, трохи побоюються. Воно й добре. Будуть з них люди. Тільки б я не розм'якла й витримала до кінця :-).
Зате в коридорі знимкую пару, яка готується танцювати на церемонії "Міс коледжу". Прибиральниця підганяє їх шваброю, да.
Красиві.
Йдемо на обід з колегами. Теревенимо. Я фотографую Олесю - ця тендітна панянка викладає історію, до речі. Дуууже вимоглива!
У мене намалювалися справи в нотаріуса. Мушу їхати в центр. Випадково допомогла якійсь бабусі пройти складну ділянки дороги, а вона повертається до мене, сміється, і каже: "От коли я буду така молода, так само вам поможу!" :-). Заходжу в улюблений Carling дорогою. Нічого собі не приглянула. Йду до нотаріуса - там весело, але довго. Ігорчик долучається, за що йому велике спасибі. Така приємність бачити чоловіка посеред робочого дня!!! Хоч він і ходить без шарфика, чим мене засмучує :-(.
Уже запізнююся на зустріч з Аньою Вовченко акі rozmaita. Прощаюся з І., поспішаю в Козу. Там нас довго не помічають офіціанти, але, нарешті, таки приносять нам ЇЖУ! Їм утретє за день, але почуваюся голодною все одно.
Аня з блискучими очима розказує про Стамбул і другу "Енн" - першу вона ввечері презентуватиме в книгарні "Є", а я модеруватиму презентацію. Ще одна причина добре поїсти!
...І попити кави. Ідемо в Карму Каву.
І застаємо там Альошу з Альонкою, сонячну Поліночку, Сашка. Тут завжди лунає ідеальна музика, тут смачно, тут добре пишеться (кілька історій з "Шоколаду" написані саме там). Люблю Широкових дуже! І їхні напої теж :-). До речі, це саме вони пригощають тернополян безкоштовною і дуже смачною кавою на презентаціях моїх книжок у книгарні "Є". Нарешті дарую їм книжечки! Альоша - теж, до речі, письменник.
Широкові
Наймолодша Ш., Поліночка :-)
Саша, баріста й музикант
Ідемо на презентацію. Зустрічаємося з моїми чудовими подругами. Час розпочинати - і ми йдемо теревенити про "Енн із Зелених Дахів" - до речі, 21 розділ, як ми вчора з'ясували, перекладався у нашій збаразькій резиденції. Пишаюся! А ще ми постійно згадуємо чарівну надихаторку Лесю Тисовську, якій сьогодні виповнюється 16 років!!!
Нас фотографує журналіст, але я не знайшла його фотозвіту в мережі, тож спільної фотографії з Анею поки не буде :-).
Update: Уже є :-)
Зате буде Аня! Пише автографи, дуже зайнята.
Я теж собі прикупила книжечку - і теж напрошуюся на автограф. І Аня погоджується, бусічка така!
Артменеджерка Наталя теж туди :-)
Я хотіла сфотографувати свої дві книжечки на першому й другому місцях топу наживо, а не на сайті книгарні, але забула :-).
Зате кілька дівчаток придбали їх і дають мені на автограф :-) Люблю писати добрі слова хорошим людям, хоч і почерк у мене дивакуватий.
Виходимо з книгарні. Можна було йти коротшим шляхом, але ми почули вуличного барабанщика і вирішили послухати зблизька. Ну і що, що потім треба перелазити через кучугури і йти довше? Подумаєш!
Щосереди в нас - церковна домашня група. Ігорчик поїхав туди, а ми сильно запізнюємося і йдемо додому.
Бабця уже лягла й знову не потрапила в кадр. Зате потрапила мама :-)
І Паппі :-)
Їмо, теревенимо і дивимося фейсбучьок. Ну а шо, там, буває, всіляке цікаве пишуть.
Аня передала смаколики від ja_jalynka. Дяяяяяякую!!!! Дуже кльові!
Фотографую "лук". Втомлена дівчинка, яка так і не встигла нафарбуватися вранці. Зате зі старовинною "канадійською" хустиною - то був подарунок старшої дідусевої сестри на мій перший, здається, день народження. Дня не запам'ятала, а хустина лишилася. Гріє і подобається :-). Ну і сережки - подарунок чудової студентки. Сумно було з нею прощатися, як і з усією тою групою. Дуже хороші були. Тепер ношу сережки на спогад про них :-). І вирощую шефлеру, яку вони мені подарували :-).
Вигляд з вікна на засніжене нічне місто.
Аня - в душ, я читати пошту. Багаааато всього... Особливо робочого. Ну, що поробиш. Таке життя :-). Потрохи розгрібаю.
Квіти від коханого, які нагадують про весну :-)
Ігорчик повертається з церкви :-)
Хвалюся йому новою книжкою
Він іде спати, Аня ще перекладає другу "Енн", я далі розгрібаю пошту (так усе і не подужала, до речі, але чесно намагалася). Дивлюся, що вже почалося голосування за "Жінку року". Хвалюся на бложику :-)
Далі бажаю Ані солодких снів і йду до І. Мені ще треба зробити укольчик з вітамінами. Туди, де м'яко, угу. Але я вже навчилася майже не боятися!
Молимося з Ігорем перед сном і... Далі не пам'ятаю. Навіть не пам'ятаю, що снилося. Ранок був сонним, але дуже добрим.
До речі, доброго ранку!