marketsquare europe
Коли писала цей мотиваційний пост, то ще не знала, наскільки актуальним він стане для мене в найближчі кілька днів. І коли їхала на Marketsquare Europe, то навіть не підозрювала, які виклики й винагороди за ризик там мене чекають. До речі, рік тому, під час такої ж виставки для видавців у Румунії, я писала, що тепер знаю, що моє місце саме там, де я є. Тепер я не лише переконалася в цьому - мене нарешті вивели на пагорб і показали нові горизонти, до яких я маю йти. Єдине, що ніхто, звісно, не пообіцяв, що буде легко…
Під час виставки велися семінари, які, як виявилося, потрібно було перекладати російською - було дуже багато гостей із закордоння. З усіма цими бізнес-термінами я й так розгубилася, а тут ще й російська! А ще й внаслідок непередбачуваних обставин перекладачів приїхало аж півтори - тобто я і ще один директор видавництва, який там був, власне, радше як директор, а не перекладач. Зате я вивчила купу нових фраз типу markup factor - видавничий коефіцієнт, повторила мільйон разів собі слова, писані в мотивуючому пості напередодні, й обдзвонила найрідніших, щоби створили мені потужну молитовну підтримку; зрозуміла, що можу працювати по 14 годин на добу й все одно почуватися щасливою і натхненною (увечері, правда, тікала від людей в душ і довго-довго змивала стрес водою, а потім влягалася, просила масаж, сміялася довго, голосно й з усього поспіль, їла багато і вела розваги заради пряму трансляцію у ФБ - до речі, дякую усім, хто підтримував мене там!)
Під час самої виставки представники одного із найбільших у світі християнських видавництв “Tyndale” попросили мене попрацювати з ними - і це справді був неймовірний досвід. Вкотре засмутилася, що такого професіоналізму, як мінімум, у книжковій галузі, немає в Україні. Елен Елвелл подарувала мені одну зі своїх книжок і зробила неймовірну пропозицію щодо подальшої співпраці - але поки це лише в плануванні, мовчатиму-мовчатиму).
Наступного дня схожа пропозиція надійшла від директора найбільшого французького видавництва, яке розташоване, між іншим, у Провансі. Тож тепер, коли я нестерпно втомлююся від скажених об’ємів роботи, то мрію, що колись, дасть Бог, грітимуся на сонечку десь між лавандових полів, і мені стає добре.
З іншого боку я мала можливість розібратися з собою - після семінару британця Боба Кларка зрозуміла, що належу до типу "Д", істеричного ггг. Дуже милий тип, до речі. Само ачараваніє, да. Ось чому я не боюся сцени (не боюся - це м’яко кажучи, я її дуже люблю), але страшенно боюся рутини й періодів, коли немає змін. Зрозуміла, чому я project-person, чому для мене настільки важливо працювати на швидкий і очевидний результат і чому мені завжди було так важко працювати в офісі за типовим графіком. Завтра показуватиму цю презентацію своїм студентам - вона багато чого ставить в голові на свої місця.
...Після конкурсу «Книга року», на якому переміг польський автор Rafał Kosowski, і святкового банкету, мені подарували іграшкового коня і сказали, що це тому, що я пашу, як кінь))). Хай так, але воно було того варте!
А от після повернення додому два дні поспіль знаходила шоколадки в різних місцях кімнати. Поки мене не було, коханий І. порозкладав їх поміж одяг і в тумбу з косметикою. Таке він моє сонечко. І я скучила за домом, навіть попри скажену приємність цьогорічної Marketsquare.
Під час виставки велися семінари, які, як виявилося, потрібно було перекладати російською - було дуже багато гостей із закордоння. З усіма цими бізнес-термінами я й так розгубилася, а тут ще й російська! А ще й внаслідок непередбачуваних обставин перекладачів приїхало аж півтори - тобто я і ще один директор видавництва, який там був, власне, радше як директор, а не перекладач. Зате я вивчила купу нових фраз типу markup factor - видавничий коефіцієнт, повторила мільйон разів собі слова, писані в мотивуючому пості напередодні, й обдзвонила найрідніших, щоби створили мені потужну молитовну підтримку; зрозуміла, що можу працювати по 14 годин на добу й все одно почуватися щасливою і натхненною (увечері, правда, тікала від людей в душ і довго-довго змивала стрес водою, а потім влягалася, просила масаж, сміялася довго, голосно й з усього поспіль, їла багато і вела розваги заради пряму трансляцію у ФБ - до речі, дякую усім, хто підтримував мене там!)
Під час самої виставки представники одного із найбільших у світі християнських видавництв “Tyndale” попросили мене попрацювати з ними - і це справді був неймовірний досвід. Вкотре засмутилася, що такого професіоналізму, як мінімум, у книжковій галузі, немає в Україні. Елен Елвелл подарувала мені одну зі своїх книжок і зробила неймовірну пропозицію щодо подальшої співпраці - але поки це лише в плануванні, мовчатиму-мовчатиму).
Наступного дня схожа пропозиція надійшла від директора найбільшого французького видавництва, яке розташоване, між іншим, у Провансі. Тож тепер, коли я нестерпно втомлююся від скажених об’ємів роботи, то мрію, що колись, дасть Бог, грітимуся на сонечку десь між лавандових полів, і мені стає добре.
З іншого боку я мала можливість розібратися з собою - після семінару британця Боба Кларка зрозуміла, що належу до типу "Д", істеричного ггг. Дуже милий тип, до речі. Само ачараваніє, да. Ось чому я не боюся сцени (не боюся - це м’яко кажучи, я її дуже люблю), але страшенно боюся рутини й періодів, коли немає змін. Зрозуміла, чому я project-person, чому для мене настільки важливо працювати на швидкий і очевидний результат і чому мені завжди було так важко працювати в офісі за типовим графіком. Завтра показуватиму цю презентацію своїм студентам - вона багато чого ставить в голові на свої місця.
...Після конкурсу «Книга року», на якому переміг польський автор Rafał Kosowski, і святкового банкету, мені подарували іграшкового коня і сказали, що це тому, що я пашу, як кінь))). Хай так, але воно було того варте!
А от після повернення додому два дні поспіль знаходила шоколадки в різних місцях кімнати. Поки мене не було, коханий І. порозкладав їх поміж одяг і в тумбу з косметикою. Таке він моє сонечко. І я скучила за домом, навіть попри скажену приємність цьогорічної Marketsquare.