I've just called to say 'I love you'... (c)
(с) фото Сергія Михайлика, Надійка в БудапештіНіяк не можу розгребтися з європейськими і пост-європейськими фотографіями, закінчити позаробочі проекти, дочитати книжки з маст-рід-лісту й підписати-розіслати нарешті листівки. Завтра - до Києва, в посольство Великобританії. Дуже сподівалася нарешті побачитися з друзями, за якими нестерпно скучаю, але, як виявилося, ми їдемо машиною, і знову буде все галопом. (До речі, хто не знає, що таке жити в стилі галоп - зайдіть на блог до мого шефа, він розповідає екстремальні деталі нашої стрьомної експрес-подорожі західними країнами).
Мені так хочеться знову писати, писати, коментувати вир подій, у який закинуло мене життя, ділитися думками, які так і напосідають, та де там… Скажений темп і лише короткі вечори для відпочинку, гарного бібісішного кіна, аромалампи з геранню, чаю-лате і білого шоколаду. До речі, я вже почала читати різдвяні історії із Chicken Soup for the Soul. А ще картатий пледик знову набув мега-популярності, як і в’язаний "светрик" для горнятка. І джаз, перетасований із колядками. Осіньосіньосінь. То дощ, коли велике вікно навпроти робочого столу перетворюється картину Моне чи ше якогось дуже талановитого імпресіоніста: краплини на склі красиво розмивають жовтолисті дерева в парку; то сонце, коли неможливо витягти черевики з купи жовтого листя й коли здається, що будь-яка робота не варта того, щоби пропускати життя-за-вікном.
А вранці будильник зводить з розуму, і я мрію про наступну неділю як про неземне щастя, бо вона подарує мені зайву годину для сну. До речі, ви помітили, що в будні вранішній сон солодший?.. Узагалі, вранішній сон солодший, як на мене.
А ще дуже кльово отримувати посилки з шоколадом від рідних. Навіть коли для того треба їхати на вокзал, теж вранці...
А що у вас нового-цікавого? Френд-стрічку встигаю читати дуже фрагментарно, на жаль...