Мовожурба: зажурімося справжньою зажурою...
ЗАЖУРА-ТУГА-ТЯГОТА-ТРИВОГА-ГОРЕ
Вже отепер! Журитися - дастьбі в чинній російській (бо трапляються українізми!), є тільки спотворене, поампутоване та москволімітоване - «журить» (= «ганити» - бо десь вжито і Чеховом?)... Що отеє ж значить для самозрозуміння справжнього слов'янства? Журити, журитися (*žuriti) - то мовоекзистенціал, як і якийсь «анґст- anguish» чи sorrow + Sorge екзистенціалізму... Отож і російська увідчужена «журба»: вона не українська «журба»! Російське «слов'янство» та «індоевропейство» - німе москвовідлуння од органічної могутности мови (аналог: є «заґадка» - та дастьбі «ґадка», є шерсть - та нема вовна, є/нема «туґа» - а ніби є «затуга»-«затуґа» чи «натуґа» ітд!...Російська немічна збагнути навіть слов'янський природний світ - як їй вникнути в слов'янську людину?)! Затужімо за щиро мовозажуреними українцями (у справжній, довготривалій, невмирущій бо й отеперішній мово тузі: бяхомъ въ мнозѣ тузѣ) - бо оних дастьбі (ото досада й довада)!
Жаліб, туга, тягота та жура -
Ото розпач: онтична мовогра!
Проти них - москвомара:
Богиня Мова'ї - покара!
Христос-надія-віра-любов: « Не журіться...»... Сумніваймося сумлінням, совістю й свідомістю! Отож: звідкіля «єсть пашла і праізашла» російська « забота»? Отеє може збагнути лиш журлива мовоквочка (з її космоґонічним яйцем-райцем, архетипним квоченням й кокошенням-коханням, та її шаманським моводзьобом) чи український мовомольвар... Одне неслов'янське «аднаабразнає ваабраженїє» недолугого Дугина та його дуґїнят, без допомоги мовоуяви та мовомогутности - не дасть собі з «заботою» жодної ради, чи й з антислов'янським Химерним россо-Хором Хайдеґґеренят, чи й з самим горе-Гайдеґґером!... + Гайдеґґерове: Kehre?