Леонардо Ободоеке
Усіх моїх друзів і знайомих уже тошнить, коли я починаю вчергове їм розказувати про свого нового темношкірого знайомого - Леонардо. А я розказую про нього щоразу, щохвилини, як тільки маю можливість комусь про нього розказувати. Бо погодьтеся - не щодня доводиться спілкуватися з африканцем, котрий розмовляє українською, і при цьому, не потребує твоїх уточнень чи деталізацій англійською.
Познайомилися ми з ним в соцмережах, я брала у нього інтерв'ю через ВКонтакти, він втомився відписувати онлайн, каже - давайте ми зустрінемося і вживу я вам все розкажу.
А передувало цьому його відео - кавер на пісню Океану Ельзи "Така як ти", яке я перепостила від когось собі на сторінку, балдіючи. Тоді один з ФБ-друзів прокоментував мені - о, цей хлопець, то ж студент нашого медуніверу. Ну, я одразу ж в того хлопця в приваті і розпитала координати і так списалася з Лео в ВКонтакті.
Наша перша зустріч теж була незвичною. Домовилися, шо зустрінемося в одній з кав'ярень міста - він з другом і я з коліжанкою-журналісткою, яка теж візьме у нього інтерв'ю, паралельно зі мною. Їй вже навіть тему затвердили. І от раптом, за пів години до зустрічі, насувається така чорна хмара, як асфальт, я в районі центрального ринку. Якраз, думаю, куплю дітям парасольки бо їм треба, тай собі під одною сховаюся, якщо почнеться дощ. Але не тут то було. Дощ як вперіщив, то парасоля рятувала лише тім'ячко. А от ноги... води ж "по котики". Сховалася в одному офісному приміщенні, де ще з 10 людей перечікувало, як і я. Дзвоню Лео, намагаюся пояснити, що спізнююся, прошу перенести зустріч. Йому назавтра не виходить, каже - давайте таки нині, но пізніше. ОК. Погоджуюся, бо варіантів і так вже нема. Тут дзвонить коліжанка, просить номер телефону до Лео, бо тему то ж їй затвердили, а вже підходиь дедлайн, вона не встигне на зустріч, візьме інтерв'ю по телефону. Я дзвоню до Лео, пояснюю, питаюся, чи можна його номер дати коліжанці. вмовляю дати, хоч він дуже не хотів цього, бо не прагне піару чи популяризації. Як він згодом не раз повторював "Я не хочу бути співаком. Я хочу бути хірургом".
Прийшов він на зустріч, поміж зимних крапель невпинного дощику - в одній футболочці. Коли ми вже виходили з кав'ярні (десь за дві, а може й більше, години, бо часу на цій зустрічі я не відчувала зовсім), я спитала - а вам так не холодно? На що Лео відповів - хіба ж ми не хлопці?)))) Такий кумедний.
Так от, перше враження - нереальна усмішка. Така щира, білозуба, відкрита, погляд такий домашній, простий. І... ВІН РОЗУМІЄ ВСЕ, ЩО Я ГОВОРЮ!!! Я була вражена. Спочатку, по звичці, старалася розтягувати слова, підбирати прості слова, щоб іноземець мене зрозумів. Але він розумів навіть тоді, коли я входила в кураж, і починала говорити швидше, хаотично, незвязно, одним словом, так як я спілкуюся в повсякденному житті. Він все розумів. Єдине, чого не міг пояснити, це назву "Берег слонової кістки". Це коли про свої подорожі розказував.
Ще незвичним були його пальці та язик. Вони такі світлі на його загальному фоні. Я з африканцями ніколи так довго і так близько не сиділа, тому мені було в ньому дивне все))))
Але те, що це вихована людина, я помітила одразу. Він перепрошував, коли йому дзвонив телефон. І ще, що вразило, що він знає не літературну українську, а більше розмовну. Причому, не надто ідеальну розмовну - з русизмами та помилками. Тобто так, як чув від студентів, мабуть, в університеті.
Розповідав, що викладачі не знають, що він знає українську. Вірніше - не всі. Адже вони й так викладають англійською. Розповів, що йому страшенно важко вчитися, адже медичні теміни англійсько. А він же - африканець. У них не англійською вдома балакають. Каже, що доводиться дуже довго сидіти, читати, багато вчити. Але він все це робить, бо він має мету - хоче відкрити свою клініку. Каже, що в них це можливо. Але в них для цього треба мало що не вдвічі більше вчитися. Тому й приїхав на Україну. Батьки до такого вибору сина поставилися нормально, адже знають, що він любить нові знайомства, культури. Мають, окрім нього, ще 5 дітей. Загалом, він 5-ий в сім'ї. Зараз батьки йому висилають троха грошей, але він не хоче від них залежати, тому у вільний час підпрацьовує посередником на якомусь сайті продаж. Але, каже, зараз зовсім нема часу на це. Бо навчання забирає увесь час.
Коли я запитала. як він так витримує таку напругу, адже хлопець молодий, активний, симпатичний, то сказав, що ходить у тренажерний зал, це допомогає. А ще - весь вільний час, який трапляється, він з друзям проводить у... кімнатах гуртожитку. Бо не є надто безпечно темношкірому гуляти по нашому місту. Я була шокована. Адже сидіти посійно в 4-х стінах - це ж каторга. Каже - ні. Грає на гітарі. Власне, от з такої гри і вийшли такі кавери. Ви не в курсі, але у нього ще був один кавер на ОЕ - до пісні "На небі". Він встиг залити на ютуб і показати мені. Там був кліп офігеннійший. Камеру Лео тримав над собою, наче вона дійсно на небі. Не грав, правда, на гітарі, а співав під мінусовку. Саме тому, думаю, ютуб забанив це відео. А шкода. Бо знято було дуже навіть гарно. Ну і спів Лео - це навіть не обговорюється - є в нього талант передавати емоції.
Ой, писати про нього я можу годинами, здається, хоча бачилися ми зовсім мало. Разом навіть пішли на концерт Арсена Мірзояна в Тернополі. Лео був вражений. задоволений, йому дуже сподобалася гра музикантів гурту "Бабурка". Бо вони дійсно були нереально крутими. Коли ми в 2 ночі невеличкою компанією поверталися з концерту мимо озера, Лео, за якихось кількасот метрів від свого дому, каже - я візьму таксі, бо мені не буде безпечно самому тут іти. Я аж чуть не трісла зо злості. Яке таксі, якшо їхати тут 3 хвилини, а іти - 7? Кажу - нікуда ти не поїдеш - я тебе проведу. Ну бо мене заїла ця тупня. Абсолютно нормальна, адекватна, спокійна та талановита людина не може спокійно вночі пройтися не через то, що хтось може домахатися, як до будь якого мешканця міста, а через то, що її можуть затовкти лише за колір шкіри? Ох, попався би мені якийсь гопнік в той момент, який би до Лео шось пирскнув - та я би його там, як прапор, блін, гамериканський ;) Ну от, довели ми з коліжанкою Лео до гуртожитку. так нє, не пішов спати, допоки нас не посадив в таксі, такий милий.
До речі, питалася його, чи допомогало йому в конфліктних ситуаціях з місцевими аборигенами його знання української? Кажу - коли ти казав тим бикам - чуваки, та я свій, чи в них не відвалювалися щелепи? Каже, що наче як допомогало)))
Ну все, зупиняюся, не буду навіть продовжувати про те, що Лео не живе в якійсь халупці з пальмового листя, як ото я собі звикла думати про мешканців Африки. А живе в місті, яке має розмір і кількість населення, як з добрий десяток наших Києвів ;) Там купа хмарочосів і кілька національних мов))) Я досі не можу собі уявити цих габаритів. Чекаю ото фоток від Лео, щоб повірити. Ставло одразу ж соромно за своє дурне піклування, коли він поїхав у Київ. Я тоді все його перепитувала - Лео, ти там не заблудився? Ти знайдеш дорогу? Ти не боїшся? Ха. То я можу блукати навіть у Львові, а Лео після свого рідного міста взагалі в Києві - як свій))) Я от тільки ще не випитала в нього, чи не здається йому Тернопіль тою хижкою з пальмовим листям на фоні рідного міста))) Ой, я ще багато чого не випитала - просто бракує часу. Те, що встигла спитати при першій зустрічі - отут.
Зараз Лео в Африці. Каже - щасливий, адже скучав. Шо дивно - його всі брати-сестри живуть в різних країнах. І він з ними бачиться лише по скайпу. Отакот.
Але чому я про нього написала саме сьогодні? Бо шойно він скинув аудіо-вірш, написаний ним українською мовою. Ну як вірш - то просто проза, яку він начитав. Про свої бажання. Про свою любов до якоїсь дівчини. Власне, думаю, до тією, для якої він співав пісню "Така як ти". І це аудіо таке... на стільки проникаюче, на стільки глибоке, емоційне, що там навіть не варто розуміти усіх слів. Там просто все зрозуміле без слів. Коли я прослухала половину, там була фраза про те, що навіть слони, які бігають, не зупинять його бажання, я просто залилася сльозами. В тексті стільки романтики, любові, болі, сонця, світла, щирості і мрій, що я просто ніколи ще такого не зустрічала. Якби я прочитала цей текст на папері - я би половини не зрозуміла. Адже Лео ще має пролеми із зворотами, закінченнями в словах, формулюваннями. Але його голос так мелодійно і глибоко все передав, що емоції мене накрили. Я щаслива, що знаю цю людину. І щаслива, що ми з ним знайшли спільну мову. Так, було раз, що ми чуть не пересварилися, коли він мені запропонував масаж, а я то сприйняла, як не зовсім пристойну пропозицію. Ох і вислухав же він тоді від мене. Але виявилося, що то я реально надто упереджена щодо чоловіків і надто гостро реагую на різного роду пропозиції, які передбачають перебування наодинці з особою протилежної статі. Короче, в ході довгого ділогу ми з'ясували стосунки і дійшли висновку, що ми один одного розуміємо і я тупо фанатка Лео, а він тупо мені друг)))) Саме тому, що я найкраща його фанатка, він і поділився нині зі мною цим кавальчиком своїх емоцій, і вони мене порвали. Загадка для мене цей Лео. Зовсім інша ментальність. Зовсім інша культура. Зовсім інше виховання. Зовсім інші думки. Я не знаю, про що він думає. Ніколи. Поки він сам мені не скаже. Це дуже цікаво. І я рада, що так все склалося і ми познайомилися. Ой, я вам ще стільки багато про нього хотіла б розказати.
Але, думаю, ще буде така нагода.