Уйді, старушка, я в пічалі. Або коротко - СКЛІРОЗ
Сьогодні я відчула, що таке старість.
Ну, по перше я знайшла в себе на тім'ячку чергові дві сиві волосинки. Уявляєте? На самому тім'ячку! Нє, шоб росли собі десь за вухом, чи в районі потилиці. Так вони, зарази, на самому видному місці. Дивно якось так. Я ж не гризуся, не хвилююся ні за що. Чо то вони почали з'являтися, як гриби після дощу? Може то після хімічної завивки. Думаю так.
Ну во, а друга ознака старості - скліроз. Хто небудь може собі уявити, що пообіцяв най-най-най кращому другу передзвонити, коли завершить роботу над роботою, щоби зустрітися, поки друг приїхав на 1,5 доби з Києва до твого рідного міста, - і завтикав??? Аж через 1,5 доби я зненацька згадую, що він БУВ тут. Дзвоню, знаючи вже точно, що він в Києві, і дико сміюся, бо це дійсно тупняк. А в душІ такий страх. Це ж до якої міри треба мозги забити, щоб забути про обіцянку найліпшішому, найріднішому, найкращому другу??? І навіть не згадала. Планувала в той день ще йти з колегами на ровери, чи з дітьми до озера, чи в фітнес-клуб, і навіть ні на соту секунди не згадала, що зранку розмовляла зі своїм зузулятком. Це прото жесть. Коли я зрозуміла, що сталося, то мене просто кинуло в холодний піт.
Направду, це страшно. Якшо в ритмі життя забуваєш за найрідніших, тоді хто ти? Робот? Машина? Чи просто лічитися пора?
Я не знаю причини своїх провалів у пам'яті. Так, двоє дітей на голові влітку то жестяк. Але ж не до такого ступеня. Так, роботи в ці дні багато, зважаючи на бажання ще й розвіятися мозгами та набратися емоцій на зиму під час літніх фестивалів, мандрів та зустрічей. Але ж робота не сидить в голові без пауз 1,5 год на добу? Може це вплив ліків, які зараз приймаю - там є в складі шось заспокійливе, може валер'яна? Але спокій і скліроз - то троха різні речі.
Общім, я халодна і дайте мені яду. Боюся тепер будь-кому будь-що обіцяти. Бо як обіцяю і забуду?