От якби мені в АТО...

Nov 10, 2014 09:29

Вчора вдруге за короткий час захотіла в зону АТО, на війну. Захотіла на стільки різко, впевнено і відчайдушно, що лише десь аж за три секунди змогла спустити себе на землю, прокинутися і закарбувати в мозку тавро: "ДІТИ!!!". Я мама двох дітей!!! Я не можу рватися туди, куди душа прагне.
Але ви не подумайте нічого такого - я не планую воювати. Хочу просто вскочити в буса, і везти хлопцям необхідне. Просто передати допомогу від рідних, односельчан, земляків, і знову в Тернопіль на загрузку. І знову на схід. Знову роздавати-роздавати-роздавати, годувати-гріти...
Не знаю навіть наразі, що робити з цим диким бажанням роздати все, що в нас є на складі. Роздати саме там. Особисто. Переказуючи, яке мидельце чи яку шапочку хто з тернополян приніс. Переказуючи, як дітки ярмарку організовували, щоб назбирати кошти на цей спальник. Переказуючи, як заробітчани акуратно зааковували гіганські ящики, чи як одна маленька сім'я закупила за океаном тепле спорядження за сотні долярів...
Хочу, щоб бійці не просто відчували вдячність за чергову волонтерську передачу бусом. А щоб знали конкретно, що тернополяни, та й вся Україна підтримує їх зі всіх сил - від малого до старого, від бідного до бізнесмена. Це б значно додало сил нашим мужнім захисникам.
Но на жаль, фронт мені не світить...

хронологія, сумую, враження

Previous post Next post
Up