Гайворон + музей РВСП
Уже півтора роки мрію з’їздити на Гайворонську вузькоколійку - вузькоколійну залізницю сполученням Рудниця-Гайворон-Голованівськ. Це цілком ізольована система шириною колії 750 мм, проти звичних 1520 мм.
Влітку нарешті зібралися з’їздити, включивши до програми музей ракетних військ стратегічного призначення (РВСП), що знаходиться під с.м.т. Побузьке. Так уже трапилося, що від поїздки довелося підмовитися за 2 дні до неї, уже із квитками на руках. Ну, можливо й на краще - зате побував на святі Купала (), та ще й там спробував грати на гітарі - в результаті чого зараз вчуся грати й сам... Але я відхилився від теми)))
Другу спробу ми спланували на 9-11 жовтня.
Плани були настільки грандіозні, що я думав що поїде чоловік 10 - але в результаті поїхало усього четверо, при чому особа четвертого змінилася в останній момент.
Щоб ви, мої шановні читачі, розуміли, про що йтиме мова, я наводжу маршрут поїздки.
18:21 потяг №123 Київ-Одеса. До ст. Рудниця (Вінницька обл) 00:53
-------------
04:30 вузькоколійний потяг до ст. Гайворон (Кіровоградська обл) 07:44
-------------
з Гайворона маршруткою в Побузьке і назад
-------------
20:30 поїзд №960 Гайворон-Зятківці 23:36
-------------
01:59 поїзд №861 Христинівка-Вінниця 06:10
-------------
06:44 поїзд №858 Жмеринка - Київ 10:41
-------------
Червоним показаний маршрут «туди», зеленим - «назад».
Початок виявився більш ніж драматичним: я вирішив що в п’ятницю ввечері вирушити в місто (тоді як основний потік - з міста) можна, маючи 1 год 15 хв. часу. А виявилося, недостатньо - вул. Братиславська стояла від ринку Юність до самого метро. Це все закінчилося тим, що з м. Вокзальна я вибіг о 18:18, а відправлення потяга - 18:21!!! Добігши до передостаннього вагона (і при цьому подякувавши двом Пробігам під каштанами =)) виявив що сходи вже підняті, а провідник стояв в дверях і палив, чекаючи на мене (благо, його мої друзі попередили).
Вирушив потяг рівно о 18:21. Оскільки вагон був плацкартний, з часом зав’язалася розмова із сусідами з боковушки - переважно про оборонку). Також виявили, що через декілька купе від нас їхала ціла банда могилянців, при тому, виходили вони всього на зупинку раніше за нас - в Крижополі. Усе було спокійно, пройшло в дрімотно-балакучому режимі, хлопці наче навіть вилазили дивитися жмеринський вокзал.
Спокій минув несподівано. Хоч я й дрімав, але підсвідомо рахував зупинки. І тут, коли за моїми розрахунками, ми були в Крижополоі, здійнявся алярм: Сашко Кашко здійняв галас, що ми вже в Рудниці. На фоні того що багато речей були вийняті з мішків, це було стрьомно)) Кінець-кінцем, здоровий глузд переміг - Сашка вдалося переконати, що ми в Крижополі, а Рудниця - наступна. Гарна була встряска для моска)))
00:53 - потяг прибуває в Рудницю. 15 вагон нещасного 16-вагонного потяга навіть не влазить на перон, ми вийшли в акурат на стрілку. Поїзд поїхав, а ми вирішили обслідувати станцію - перш за все - вузькоколійну частину станції.
Перші фотографії з поїздки - «холодний» вузькоколійний потяг в косому світлі прожектора. На другій фотці - мужній профіль Сашка.
Облазивши вдосталь станцію, повивчавши колійний розвиток, і пофтикавши трохи на потяги (одного разу була класна сцена - з Котовська їде товарняк під російським 2ЕС5, а з Вапнярки - під луганським 2ЕЛ5. «Класність» сцени полягає в тому що це один і той самий локомотив, і різниця тільки в дизайні кабіни й місці збирання), вирішили … покуховарити :): Сашко припас газовий примус, казанець і шкідливу-шкідливу мівіну. Організувавши на лавочці польову кухню ми трохи здивували контингент платформи - наш креатиф зацінили :)
Цю фотку намагався зробити хвилин 10 - у фотика відмовив спалах і запрацював лише після того як я пару раз дав фотику по голові))
Троха попоївши, ми пішли в залу очікування (вона виявилася ліпшою, ніж зала очікування львівського аеропорту :) ), де доблесно просиділи до 4-ї ранку, коли вирішили, що пора іти на посадку в вузькоколійний потяг.
Він мало чим відрізнявся від рухомого складу дитячої залізниці - той самий рухомий склад: вагони «Пфаваг» і тепловоз ТУ2.
Салон
У вагоні виявилося тісненько: хлопці висотою під 2 метри мусили пригинатися, та й сидяче положення було дуже компактним: впираючись коліньми в коліна сусіда навпроти, притиснутий сусідом збоку. Вагон спочатку був досить забитим, одначе після зупинки Куренівка людей суттєво поменшало, тому ми з друзями розповзлися по вагону)
Було дуже холодно. До дідька холодно. Вагон хоч і мав опалення, але його не увімкнули, тому ми мерзли аж до ранку.
В Гайвороні станція знов суміщена - вузькоколійна й ширококолійна. При цьому, вузькоколійна іде далі на Головнівськ, а ширококолійна іде певний час разом із нею й обривається. При цьому, в Голованівську знов з’являється широка колія, яка підведена з Первомайська.
В суботу о 8 ранку місто було порожнім. Пройшлися, аби якось розігнати холод,вернулися на привокзальну площу і знайшли там магазин, де затоварилися печивом. Пішли на автостанцію, дізналися розклад маршруток на Побузьке. Виявилося, що усього з 20 хвилин буде маршрутка. Ми купили квитки (20 грн.) і вирушили ось таким маршрутом
Маршруткою виявився малесенький мікроавтобус МВ Спрінтер. В салоні був телевізор, де показували якийсь російський серіал, досить тупенький, який ми дивилися всі … 2,5 год. поїздки. Просто автобус заїздив у кожен райцентр, де стояв по10-15 хв.
Завдяки місцевим мешканцям, які, до речі, виявилися тотально україномовними, ми не поїхали в саме Побузьке, а вийшли на трасі: місто і база ракетних військ знаходяться в протилежних боках від траси.
Побузький феросплавний завод
А ми йшли, добре йшли =)
Далі звіт із музею. Екскурсію нам проводив пан вояка, який вправно лузгав зернята паралельно із проведенням екскурсії :)
На території музею ми вирішили зварити на примусі чаю - зігрітися, і рушати далі. На той час завод феросплавів здійснив викид якихось газів
З’явилася ідея з’їздити в Первомайськ - подивитися на з’єднання трьох рік, кажуть дуже красиво. Ми вирішили іти вздовж траси, з розрахунку виловити маршрутку. Ми ішли-ішли, перетнули кордон Миколаївської області, де я зробив фотку
Але маршрутки не було. Тоді ми вирішили що там вистачить Південного Бугу в Гайвороні :) і пішли ловити маршрутку назад. Піймали. По дорозі назад, виявив що на лінії Первомайськ-Голованівськ (ширококолійна) та Гайворон-Голованівськ (вузькоколійна) досі є діючі семафори. Фотки з маршрутки, тому змазані :(
Повернувшись до Гайворона, вирішили полазити станцією, на якій якраз маневрували вузькоколійними вагонами. Також там знайшлося декілька цікавих екземплярчиків - сніговичків монструватого вигляду)
Затоварившись в нашому магазинчику на привокзальній площі, ми пішли вечеряти на берег Південного Бугу. Я запропонував відмовитися цього разу від примуса, і розвести багаття - погрітися. Пропозицію було схвалено :)
Потім часу було ще багато до потяга, тому ми вирішили погуляти містом. Знайшли пам’ятник паровозові, Гайворонський тепловозоремонтний завод, парк. На одній із вулиць знайшовся Ікарус
Далі по вулиці ми зустріли гурток дівчат, які співали пісеньку УПА «Мертві бджоли».
Вернувшись на вокзал, ми знайшли там наш потяг «Гайворон зятківці»: маневровий тепловоз ЧМЕ3 + 1 вагон :). Але він був зачинений. Посидівши-подрімавши на вокзалі пішли назад, біля дверей уже зібрався натовпчик… Змерзлий. Прийшла провідниця, відкрила вагон, увімкнула світло, ми зайшли. Це виявився плацкартний вагон, якому прибрали верхні полиці, і перегородки між купе взагалі) Було холодно, але так хотілося спати що я вирубився одразу, і спав до самих Зятківців)
Пів на друга ночі, шалений холод, озноб від недавнього сну - все це призвело до такого відчуття холоду, що аж ноги судомити почало. Ми пішли у вокзал, де просиділи наступні 15 хвилин. У Сашка ж стався приступ бадьорості, й він оглянув околиці. Станція Зятківці виявилася одинокою будівлею серед лісу, зі сторони «вулиці» був єдиний ліхтар. І все.
Ми вибралися на платформу в очікування нашого дизеля. І ось, він їде - на потяг до Вінниці. О чудо: яскраве світло, теплий салон, вікна з яких не дмуть протяги - і все це луганський дизель ДЕЛ02-004 :). В теплоті нас розморило і ми проспали майже до Вінниці, але зацінити дизель я таки встиг: тихо, тепло. Яскраве світло, яке, тим не менше, вимикається на перегонах. Супер! :)
6 ранку - ми прибули до Вінниці. Вперше бачу щоб колія виходила на вокзал у такий спосіб: зазвичай такі лінії підходять до основних заздалегідь і заходять на вокзал разом із ними. Тут-же, христинівська гілка під’єдналася до жмеринської на самому вокзалі і утворила власну колію :)
Оскільки ми були вже дещо притомлені мандрівкою, вирішили взяти квитки на найпершу електричку до Києва. Вона ішла за півгодини, тому ми вийшли на платформу. Правда, цей «електропоїзд підвищеного комфорту» виявився суцільним розчаруванням: ЕР9М без капітального ремонту і навіть без шторок на вікнах. Більше того, зупинялася вона практично всюди.
В будь-якому разі, о пів на одинадцяту ми успішно зійшли на благословенно тверду платформу зупиночного пункту «Караваєві дачі», щоб роз’їхатися по домам - для відпочинку й підготовки до понеділкових семінарів.