"Шура, Рио де Жанейро - розовая мечта моего детства ..." (с)
Так уже трапилося, що сьогодні доля занесла мене із частиною родини в «рожеву мрію» нашого президента - «Мистецький арсенал». Перше, що зустрічає - величезні форота із «Деревом України». Виглядає цікаво. Заходимо у двір - непогано, хоча замість спеціального гравію для пішоходних доріжок, насипали звичайний - такий, який кладуть під асфальт. Ну нічо, дрібниця. Заходимо всередину. Захоплює дух: довгий напівтемний коридор із колонами та зводчатим дахом, і крізь вікна прориваються промені надвечірього сонця. Круто) По ліву руку починаєтсья найдавніша експозиція, по праву - шось ліплять із глини. Пішли до початку експозиції. Перше що кидається до ока - часто-густо відсутні пояснення, що ж саме я дивлюся. Деколи пояснення були метри за 3 од експонату. Але максимум інформації був на кшталт «Янгол. XVII ст. с. Малі Хутряники». Навіть не кажуть, де ж ті Хутряники шукати...
Більш-менш серйозну інформаційну підстримку сможна знайти на постерах на стінах, але... вона є лише там. На жоден буклетик із цією інформацією наша держава не спромоглася. Більше того деколи між цілою купою слів не знаходилося жодного ... пробілу!!! Читати то деколи було справжнім квестом...
Окрема історія із ліпниною з глини...Підхід як до чогось сакрально-астрального... Одна панянка хтіла зробити очі своєму звірєткові за допомогою соломинки. Реакція - ніззя
Зішкрябувати надлишки глини - ніззя! Т.е. уся глина має бути використана на твір - ні більше й ні менше! ну нічо... взялися. Зліпили... Хтіли забрати фігурки додомцю... що ви думаєте? НІЗЗЯ! Почалися навішування локшини про виставку, що то все ще знадобиться. А декому навішували іншого роду локшину, що фігурки підсохнуть - а ви завтра прийдете і заберете... Як би не так: спостережливе око помітило, що кількість фігурок не збільшується, хоча за столом відбувався невпинний виробничий процес. Як так? А дуже просто: через певний час фігурки ішли в мішок і перетворювалися на ... сировину для виліплювання наступних фігурок) Все закінчилося тим, що ми тихенько свої фігурки стибрили...
Отже, підсумок. Зробили непогано: майже красиво, майже охайно... Але із традиційно паскудною увагою до деталей, і щонайгірше - жлобство на елементарних речах...
Хочеться вірити, що ідея створення Українського Лувру не накриється мідним тазом через проблеми, типові для пострадянскього прсотору. До на сьогоднішній день, на жаль, втілення цієї ідеї є далеким від досконалості...
Ну і пара фоток
