Natur und Kunst, Goethe

[habitudo]

Мистецтво і єство

Мистецтво і єство, хоч як розбіжні,
Приглянься - бач, уже в одно з’єднались,
Здолали розбрат і мою оспалість
І разом надять у розгін горішній.

Наскоком не візьмеш, тут треба звільна
Гнуздати волю путами культури,
Ще й ум острожить, щоби жар натури
Із серця нам палав правдиво й вільно.

На сім залежать гарт і вишкіл духу:
Ті, що себе приборкать не зуміли,
Вершин сяйливих не доскочать зроду.

Знай: всяка трудність - майстру за отуху,
Сягає вшир лиш той, хто скупчить сили,
І лиш законом держиться свобода.

Natur und Kunst

Natur und Kunst, sie scheinen sich zu fliehen
Und haben sich, eh’ man es denkt, gefunden;
Der Widerwille ist auch mir verschwunden,
Und beide scheinen gleich mich anzuziehen.

Es gilt wohl nur ein redliches Bemühen!
Und wenn wir erst in abgemeßnen Stunden
Mit Geist und Fleiß uns an die Kunst gebunden,
Mag frei Natur im Herzen wieder glühen.

So ist’s mit aller Bildung auch beschaffen:
Vergebens werden ungebundne Geister
Nach der Vollendung reiner Höhe streben.

Wer Großes will, muß sich zusammenraffen;
In der Beschränkung zeigt sich erst der Meister,
Und das Gesetz nur kann uns Freiheit geben.