Вірменія. Частина 3. Нагорний Карабах.
1. біля м. Горіс.
Їхав туда за руїнами, танками і табличками "міни". Вийшло трохи не так. Дещо встигли відремонтувати (на честь мого приїзду). Дороги нові, хорошої якості. Міста цілком цивільні (деякі). Танків я так і не знайшов, а от руїн достатньо.
2. біля м. Горіс.
Столиця - Степанакерт, нічим особливим не відрізняється, місто собі та й місто. Названа в честь Степана Шаумяна - "Леніна на Кавказі", який теж в свою чергу толком нічим не відзначився, хібащо був випадково розстріляний, і згодом прирівняний до мучеників від комунізму.
3. Степанакерт
В столиці є 2 музеї. Перший - "Музей історії Карабаху". Єдине що там варто уваги, то симпатична екскурсоводка. Досить нічого навіть по наших мірках (кагбе ясно шо українки найгарніші). Взагалі з дівками там не дуже, деякі мають здатність носити бороду, хоча є і винятки.
Набагато цікавіший другий - "Музей безвісті пропавших". Вважаю себе людиною, яку важко чим небудь вразити, але там в середині, мене прогребло ніпадєцкі. Експозиція не показує то як вірмени героїчно товкли азерів, нема в громадянській війні нічого героїчного. Експозиція говорить про людей, більшості яких вже нема. Причому, відчуйте різницю, не про солдатів, про людей.
Колись ми були одною країною, і в побуті було багато спільного, може хто пам"ятає, цигарки "President", одноразові станки для бриття "BІС", перші китайські касетники ітд...
Тітоньки - екскурсоводи, розказують історію майже кожного експонату: "Вот знимка з передвесільної фотосесії, молодий з молодою в шлюбних костюмах. Одружитись їм так і не вийшло, за кілька днів до весілля молодий загинув. Батьки зберегли костюми і передали їх в музей. Вот вони висять..." Або таке: "Оце мій син, (показує на фото), він загинув тоді-то тоді-то, був водієм БМП"
В музеї є саморобна зброя, нічо цікавого, хіба для любителів залізяк.
4. м.Шуша
В процесі пошуків ржавілих танків, заїхав не туда де треба. За що отримав можливість поспілкуватися з "органами". Як я вже казав, в попередній статті, міліція у Вірменії, це більше привід для паржать ніж для хвилювання. Міліціонери переписали всі знимки з мого фотоапарата. Дізнавшись що ми їхали через Азербайджан, довго розпитували про Баку, як там живеться ітеде. Як виявилось, до війни вони жили там.
5. м.Шуша
6. м.Шуша
Є така вірменська традиція, ремонтувати тільки центральні об"єкти. Наприклад після землетрусу 1988 року відновили повністю тільки епіцентр - місто Спітак, сусіднє в декілька разів більше місто Гюмрі не відбудоване повністю і дотепер. Так і в НКР, Степанакерт відновили, а за 10 км від нього в місті Шуша (Шуши), люди досих пір живуть в обвуглених будинках, і гріються "буржуйками".
7. м.Шуша
8. м.Шуша
9. м.Шуша
10. м.Шуша
Мечеть в м. Шуша. На мінаретах видно сліди попадання РСЗО Град
11. м.Шуша
12. м.Шуша
13. м.Шуша
14. м.Шуша
15. м.Шуша
16. м.Шуша
Коли в м. Шуша стояли війська азербайджану, церква була складом боєприпасів. Вона була знищена під час штурму Шуші - переломного моменту в ході конфлікту. Після війни церкву відбудували, зараз це один з символів тих часів.
17. м.Шуша
18. м.Аскеран
Є ще одна вірменська традиція, пропонувати свою допомогу, коли вона вже не потрібна. От наприклад, приперлися ми в якесь місто, заночували в чагарях, а на ранок приходить місцевий і каже "А чо ж ви до мене вчора не зайшли?". Питається, а ти де вчора був? Після того як правило запрошують додому, кормлять/поять.
18. м.Аскеран
Росія
Росія. Ростов
Дагестан 1
Дагестан 2. Міліція.
Дагестан 3. Work for food!
Азербайджан
Азербйджан гюзель! Частина 1.
Азербйджан гюзель? Частина 2.
Грузія
Welcome to Geоrgia
Антиросійська агітація
Вірменія
Частина 1
Частина 2
Частина 3. Нагорний Карабах
Паром
Паром Поті - Ілічівськ.