Damascus international airport
Welcome to Syria.
Те що аеропорт Дамаска весь новий і блискучий не позбавляє його від арабського балагану.
Прилетіли ми в якійсь там годині ночі, сонні пройшли візовий контроль, і тут виявилось що турки загубили багаж Гєра. Потім ми шукали відповідні служби, заповнювали якісь заяви ітд. Це був мій перший політ з 91-го року, в Гєра приблизно так само, відповідно як відбувається процедура повернення багажу ми не знали. Вирішили, якщо багажу не буде на протязі двох днів їхати далі налехкє.
Аеропорт який знизу був хайтековим і глянцевим зверху виявився звичайною совковою установою, трохи затертий, трохи брудний і засмальцьований. Запам"ятався запах який там був, потім той самий запах часто зустрічався нам протягом подорожі. Пахло приблизно так як в нас в перукарні. Побродили, знайшли якесь безюдне місце на балконі другого поверху, мабуть службова територія, кинули речі, спробували заснути.
Перша думка яка відвідала мене зранку "..лядь куди я попав". Але життя швидко наладилось після того як добрий дядько сказав що наш рюкзак прилетить вечером.
І от після дня в Дамаску Гєр забирає свій рюкзак.
Наступного разу побачили аеропорт через 10 днів, коли настав час повертатись, цього разу теж не без пригод. Справа в тому, що в Сирії існує податок на виїзд, білі містери повинні платити по 200 місцевих грошей за право покинути країну. Ми про це знали,і залишили собі потрібну суму. Але дорогою до аеропорту зустріли полляків, які сказали що виїзна такса збільшилась. Ми вирішили дізнатись в аеропорту на скільки зріс податок, пішли по кабінетах, і тут почалося. Кожен чиовник називав іншу суму, хто 5, хто 10, а хто і 30 баксів. Міняти долари на місцеві фунти бажання не було, ібо в разі якщо цифра не правильна в нас залишиться купа макулатури (сирійські фунти назад не приймають). Під кінець знайшли дядька в іміграційному офісі, який сказав що заплатить за нас (на той момент ми так і не знали скільки точно). Домовились за годину до нашого рейсу (тобто на першу ночі) зустрітись з ним і пройти всі процедури. Ясно що на "стрєлку" він не явився, а в офісі сказали що він вже пішов додому, довелося починати весь цирк знову. Гєр пішов по кабінетах, я довбав чергового в іміграційному офісі. Діалог у нас був такий:
- Хай! Ду ю спік інгліш?
- Єс офкорс.
- Кен ю хелп мі віз діпаче такс бла-бла-бла...
- бла-бла-бла (по арабськи)
- Ду ю спік інгліш?
- Єс офкорс.
- Ай хев е проблем віз діпаче такс бла-бла-бла...
- бла-бла-бла (по арабськи)
- Ду ю спік інгліш... Після кількох ітерацій мене вкурвило, і я почав говорити по українськи.
- Мужик, ти можеш мені сказати скільки треба платити при виїзді???
Мужик осягнув суть проблеми, і привів тітоньку, яка нормально пояснила, що з такого-то числа такого-то року податок включений у вартість квитків.
Отаквот, добре що в цьому аеропорту була хоча б одна адекватна людина. Решта, хоч і були доброзичливими і щиро намагалися нам допомогти, виявились безтолковими.
В проміжках між розмовами зі службовцями трохи фотографував.
Big Brother is watching.
В Сирії Big Brother watching практично всюди.
Departures.
Arrivals.
Ще в аеропорту не можна було курити цигарки, сигари, люльку і кальян. Про гаш нічо не сказано.
Ще цікаво було спостерігати як зустрічають/проважають людей. То натовп родичів проважає дівчинку в далекі краї, всі плачуть у всіх тече макіяж. То сім"я зустрічає сина студента, знову ж всі плачуть.То до когось рейсом з Москви прилетіла жінка. А когось зустрічає суровий мужик з табличкою
Інші пости про Сирію
1. Пальміра
2. Deir ez zor
3. Маалюля і православний бізнес
4. Замок Саладіна
5. Русафа
6. Апамея
7. Сирійські діти
8. Чай по арабськи
9. Damascus international airport
10. Пекарня
11. Фабрика мила
12. Сирія з точки зору автолюбителя
13. В перукарні
14. Прогулянка вечірнім Алеппо
15. Квартал ковалів в Алеппо
16. Raqqa & Jabar
17. Дамаск, базар і секс меншини
18. Маядін.