Карпатська магія. Продовжую мучити :)
Ще шматочок третьої частини книги. Про мольфарський музичний інструмент, що заміняє карпатським шаманам бубон.
При ініціації, лікуванні, а також під час інших обрядів, зокрема, для входження в транс використовується особливий музичний інструмент, відомий у Карпатах з сивої давнини - дримба.
Тибетські, алтайські народи та народи Північної Азії знають аналогічний інструмент (традиційно його називають варганом). (Власне, „варганом” можна назвати і саму дримбу. Варган (від лат. organum, грец. organon - музичне знаряддя, інструмент) - це язичковий музичний інструмент. Представляє собою пластинку з дерева, кості, чи металеву дугу з язичком посередині. При грі варган притискують до зубів чи затискають ними; язичок защипують пальцем або спеціальною паличкою. Рот слугує рухомим резонатором; міняючи форму та об’єм ротової порожнини, музикант виділяє необхідні для виконання мелодії тони обертового ряду.)
Різниця між гуцульською дримбою та варганами інших народів світу (де, до речі теж були поширені шаманські техніки та практики входження в розширений стан свідомості) невелика - незначна відмінність у формі. Без сумніву, варган чи гуцульська дримба - це інструмент не тільки музичний, але й інструмент для досягнення стану розширеної свідомості без рослин з роду пасльонових. Дримба звучить у два голоси: один з них чують слухачі, а інший - тільки той, хто грає. І оскільки дримбу міцно притискають до зубів, створюється сильна камертонова вібрація в тілі. Цей ефект веде до повної зупинки того, що старий маг дон Хуан з племені які називав „внутрішнім діалогом”, а мольфари - повсякденним розумом.
До речі, і формою дримба схожа на камертон - інструмент, що його використовують при настройці музичних інструментів. То, може, гуцульська дримба - то древній камертон для настройки на внутрішню музику небес? І з допомогою цього маленького інструмента мольфар входить у той стан, що починає чути „гармонію сфер”, що нею створений і впорядкований світ?
Можна сказати, що дримба для мольфара - це те саме, що священний бубон для шамана. Як відомо, сибірський або американський шаман досягає трансового стану з допомогою магічної музики, що її видобувають з бубна або спеціальної тріскачки. Шамани називають свій бубон „конем”, що переносить їх у світи духів, і хорошому шаману достатньо кілька ударів у бубон, аби привести свою точку зборки в належний змінений стан свідомості. Таким самим інструментом для мольфара служить дримба.
На ній грають з допомогою губ, зубів, язика і дихання одночасно: високі звуки досягаються звуженням ротової порожнини, низькі - розширенням, тихіші-голосніші звуки - диханням. А саме звучання нагадує буддійські мантри. В Карпатах дримба відома з незапам’ятних часів. Цікаво, що традиційно вона вважається жіночим інструментом. І по сьогодні кожна друга гуцулка „уміє в дримбу”.
Дримба має особливу силу, - вважають мольфари. Це магія в звуках, замовляння в музиці. Звуками дримби можна вилікувати хворобу, ці звуки пробуджують енергію каменя, дерева, металу, вони наділяють мольфара особливою силою. З допомогою звуків дримби можна причарувати кохану людину, приручити дикого віра, ворога зробити другом...
- Дримба - дуже примхливий інструмент, - говорить Мольфар. - Вона дуже тонко відчуває настрій того, хто на ній грає. Тому з її допомогою так легко передати всі відтінки настрою, - і сум, і радість, і любов, і жаль та смуток розлуки...
До речі, майже кожен мольфар - ще й володіє якимось ремеслом. Наш герой - відомий на всю Гуцульщину мосяжник, тобто, майстер по металах, у тому числі, дорогоцінних. А ще він виготовляє музичні інструменти. І дримби теж.
- Мова людська недосконала, - тихо промовляє Мольфар. - Досконала тільки музика, бо то - мова верхніх сфер, інших світлих світів. Усі природа - кожна рослина і кожен камінь мають свою музику, лише люди її не чують. Чують одиниці. І хто в змозі відчути і почути її - то найщасливіша людина. Був час, коли світ мав єдину мову, і колись знову настане такий час, коли людство матиме єдину мову - музику...
І знову Мольфар підносить дримбу до вуст, - і ллються звуки, що передають і жебоніння гірських потічків, і передзвін зірок над карпатськими вершинами, звуки, повні сили, що бере початок десь там, у глибині тисячоліть, в самому духові предків, котррі відчували і знали, що суще - нероздільне...
Тихі звуки дримби заколисували... І ось уже заснула свідомість - раціональна, насмішкувата, скептично-недовірлива свідомість людини з великого міста. А натомість пробудилася інша свідомість - потаємна, знаюча, відаюча... Звуки дримби віддаляли і приглушали усі звуки і образи реального, фізичного світу... І ось вони зникли зовсім... А народилися, відкрилися інші звуки - звуки світу, де все було іншим... І той світ, світ мольфарської блискавки, був зараз реальнішим за все.
Потім звуки дримби стали швидшими, дрібнішими, різкішими - вони пробуджували до руху, до динамічного польоту і тіло, і нову свідомість. Вони пробуджували бажання бігти, ні - летіти, ледь торкаючись ногами мовчазних скель, які - я знала це - берегли споконвічні таємниці гір, дерев, хвиль гірської ріки і високого, неймовірно високого неба над карпатськими полонинами...
І біг-політ мій тривав безмежність - чи мить? Хто скаже про тривалість там, де відсутнє поняття часу? І от переді мною виросла величезна гора. Що це було - реальна гора, один з карпатських бескидів, чи легендарна гора - центр Світобудови? Вузька стежка змією вилася вгору, і я пішла по ній...
...На височенній гірській вершині - гігантська дримба. Коли сходить сонце, і перший промінь падає на сивометалеві вигини її тіла, - дримба на кілька хвилин загорається полум’ям, і тоді на вершині палає багаття. І той золотистий стовп нагадує ватру, що попереджує.
Про що?
Про те знає лише стара дримба, що вже віками стоїть на вершині. Коли над горами проноситься вітер - він помічає стару сиву дримбу, і грайливо пестить її легкими обіймами, і ледь чутно - ніжно і печально - відповідає йому дримба. А іноді над гірськими вершинами бушує вихор - і тоді вторить йому дримба протяжним гулом, і луна йде над горами, лякаючи полохливих мандрівників. А сміливим - дає нову силу у важкій дорозі. І гуде, гуде, виспівує стара дримба, а вітри знову й знову торкаються гудка, і змушують бриніти луною на всі гори.
А коли настає горобина ніч, і загуркочуть громи над гірськими вершинами, породжуючи ярі блискавиці, і полетять між небом і землею вогняні стріли, тоді завмре в очікуванні стара дримба, а в древній печері всередині гори стрепенеться старий Мольфар в очікуванні урочого часу. І настане мить, коли в саму дримбу вдарить блискавиця, і зрадіє стара дримба, дочекавшись того моменту, заради якого й поставили її тут бозна-коли. І по гудку, прямому, як стріла, ясному й міцному, як мольфарська дорога, піде вогняна стріла в землю, в гірську печеру, де вже давно чекає на неї старий Мольфар...
Дримба - це символ шляху мольфара. Окружність її - то звичайний людський шлях, від народження до смерті. Язичок же посередині (його називають миндик) тонкий, дзвінкий, виготовлений з найякіснішої сталі, що проходить на межі життя й смерті, але все-таки не торкається їх - це шлях мольфара, шамана, істоти, яка народилася, усвідомила себе і пізнала смерть, і шлях її з тої миті - тонкий і чіткий. А миндик - це блискавка, споконвічний знак мольфарства. Починається цей шлях посередині - коли людина найдальше і від народження, і від смерті. А закінчується там, де точка життя і точка смерті майже стикаються. Крім того, язичок завжди робиться з криці, у той час як ободок - із заліза. Криця - символ сили, метал, гартований вогнем. Це символ того, що коли людина усвідомлює в собі „блискавку в крові”, тоді починається шлях Мольфара... („Блискавкою в крові” називають здатність до магії та шаманського мистецтва індіанці в Центральній Америці - нащадки племен майя. Я вважаю, що цей термін якнайкраще підходить до визначення мольфарства і ще раз підтверджує наявність древніх зв’язків.)...
Можна тут згадати і про важдру - символ бога Шиви в індуїзмі, а також важливий езотеричний символ в тибетських та буддистко-японських традиціях. Важдра вважається символом духовного світу і перекладається, як „алмазна блискавка”. Формою вона теж дуже нагадує дримбу.
Випадок? Збіг? Чи глибока закономірність, сенс якої знають тільки посвячені?..
При ініціації, лікуванні, а також під час інших обрядів, зокрема, для входження в транс використовується особливий музичний інструмент, відомий у Карпатах з сивої давнини - дримба.
Тибетські, алтайські народи та народи Північної Азії знають аналогічний інструмент (традиційно його називають варганом). (Власне, „варганом” можна назвати і саму дримбу. Варган (від лат. organum, грец. organon - музичне знаряддя, інструмент) - це язичковий музичний інструмент. Представляє собою пластинку з дерева, кості, чи металеву дугу з язичком посередині. При грі варган притискують до зубів чи затискають ними; язичок защипують пальцем або спеціальною паличкою. Рот слугує рухомим резонатором; міняючи форму та об’єм ротової порожнини, музикант виділяє необхідні для виконання мелодії тони обертового ряду.)
Різниця між гуцульською дримбою та варганами інших народів світу (де, до речі теж були поширені шаманські техніки та практики входження в розширений стан свідомості) невелика - незначна відмінність у формі. Без сумніву, варган чи гуцульська дримба - це інструмент не тільки музичний, але й інструмент для досягнення стану розширеної свідомості без рослин з роду пасльонових. Дримба звучить у два голоси: один з них чують слухачі, а інший - тільки той, хто грає. І оскільки дримбу міцно притискають до зубів, створюється сильна камертонова вібрація в тілі. Цей ефект веде до повної зупинки того, що старий маг дон Хуан з племені які називав „внутрішнім діалогом”, а мольфари - повсякденним розумом.
До речі, і формою дримба схожа на камертон - інструмент, що його використовують при настройці музичних інструментів. То, може, гуцульська дримба - то древній камертон для настройки на внутрішню музику небес? І з допомогою цього маленького інструмента мольфар входить у той стан, що починає чути „гармонію сфер”, що нею створений і впорядкований світ?
Можна сказати, що дримба для мольфара - це те саме, що священний бубон для шамана. Як відомо, сибірський або американський шаман досягає трансового стану з допомогою магічної музики, що її видобувають з бубна або спеціальної тріскачки. Шамани називають свій бубон „конем”, що переносить їх у світи духів, і хорошому шаману достатньо кілька ударів у бубон, аби привести свою точку зборки в належний змінений стан свідомості. Таким самим інструментом для мольфара служить дримба.
На ній грають з допомогою губ, зубів, язика і дихання одночасно: високі звуки досягаються звуженням ротової порожнини, низькі - розширенням, тихіші-голосніші звуки - диханням. А саме звучання нагадує буддійські мантри. В Карпатах дримба відома з незапам’ятних часів. Цікаво, що традиційно вона вважається жіночим інструментом. І по сьогодні кожна друга гуцулка „уміє в дримбу”.
Дримба має особливу силу, - вважають мольфари. Це магія в звуках, замовляння в музиці. Звуками дримби можна вилікувати хворобу, ці звуки пробуджують енергію каменя, дерева, металу, вони наділяють мольфара особливою силою. З допомогою звуків дримби можна причарувати кохану людину, приручити дикого віра, ворога зробити другом...
- Дримба - дуже примхливий інструмент, - говорить Мольфар. - Вона дуже тонко відчуває настрій того, хто на ній грає. Тому з її допомогою так легко передати всі відтінки настрою, - і сум, і радість, і любов, і жаль та смуток розлуки...
До речі, майже кожен мольфар - ще й володіє якимось ремеслом. Наш герой - відомий на всю Гуцульщину мосяжник, тобто, майстер по металах, у тому числі, дорогоцінних. А ще він виготовляє музичні інструменти. І дримби теж.
- Мова людська недосконала, - тихо промовляє Мольфар. - Досконала тільки музика, бо то - мова верхніх сфер, інших світлих світів. Усі природа - кожна рослина і кожен камінь мають свою музику, лише люди її не чують. Чують одиниці. І хто в змозі відчути і почути її - то найщасливіша людина. Був час, коли світ мав єдину мову, і колись знову настане такий час, коли людство матиме єдину мову - музику...
І знову Мольфар підносить дримбу до вуст, - і ллються звуки, що передають і жебоніння гірських потічків, і передзвін зірок над карпатськими вершинами, звуки, повні сили, що бере початок десь там, у глибині тисячоліть, в самому духові предків, котррі відчували і знали, що суще - нероздільне...
Тихі звуки дримби заколисували... І ось уже заснула свідомість - раціональна, насмішкувата, скептично-недовірлива свідомість людини з великого міста. А натомість пробудилася інша свідомість - потаємна, знаюча, відаюча... Звуки дримби віддаляли і приглушали усі звуки і образи реального, фізичного світу... І ось вони зникли зовсім... А народилися, відкрилися інші звуки - звуки світу, де все було іншим... І той світ, світ мольфарської блискавки, був зараз реальнішим за все.
Потім звуки дримби стали швидшими, дрібнішими, різкішими - вони пробуджували до руху, до динамічного польоту і тіло, і нову свідомість. Вони пробуджували бажання бігти, ні - летіти, ледь торкаючись ногами мовчазних скель, які - я знала це - берегли споконвічні таємниці гір, дерев, хвиль гірської ріки і високого, неймовірно високого неба над карпатськими полонинами...
І біг-політ мій тривав безмежність - чи мить? Хто скаже про тривалість там, де відсутнє поняття часу? І от переді мною виросла величезна гора. Що це було - реальна гора, один з карпатських бескидів, чи легендарна гора - центр Світобудови? Вузька стежка змією вилася вгору, і я пішла по ній...
...На височенній гірській вершині - гігантська дримба. Коли сходить сонце, і перший промінь падає на сивометалеві вигини її тіла, - дримба на кілька хвилин загорається полум’ям, і тоді на вершині палає багаття. І той золотистий стовп нагадує ватру, що попереджує.
Про що?
Про те знає лише стара дримба, що вже віками стоїть на вершині. Коли над горами проноситься вітер - він помічає стару сиву дримбу, і грайливо пестить її легкими обіймами, і ледь чутно - ніжно і печально - відповідає йому дримба. А іноді над гірськими вершинами бушує вихор - і тоді вторить йому дримба протяжним гулом, і луна йде над горами, лякаючи полохливих мандрівників. А сміливим - дає нову силу у важкій дорозі. І гуде, гуде, виспівує стара дримба, а вітри знову й знову торкаються гудка, і змушують бриніти луною на всі гори.
А коли настає горобина ніч, і загуркочуть громи над гірськими вершинами, породжуючи ярі блискавиці, і полетять між небом і землею вогняні стріли, тоді завмре в очікуванні стара дримба, а в древній печері всередині гори стрепенеться старий Мольфар в очікуванні урочого часу. І настане мить, коли в саму дримбу вдарить блискавиця, і зрадіє стара дримба, дочекавшись того моменту, заради якого й поставили її тут бозна-коли. І по гудку, прямому, як стріла, ясному й міцному, як мольфарська дорога, піде вогняна стріла в землю, в гірську печеру, де вже давно чекає на неї старий Мольфар...
Дримба - це символ шляху мольфара. Окружність її - то звичайний людський шлях, від народження до смерті. Язичок же посередині (його називають миндик) тонкий, дзвінкий, виготовлений з найякіснішої сталі, що проходить на межі життя й смерті, але все-таки не торкається їх - це шлях мольфара, шамана, істоти, яка народилася, усвідомила себе і пізнала смерть, і шлях її з тої миті - тонкий і чіткий. А миндик - це блискавка, споконвічний знак мольфарства. Починається цей шлях посередині - коли людина найдальше і від народження, і від смерті. А закінчується там, де точка життя і точка смерті майже стикаються. Крім того, язичок завжди робиться з криці, у той час як ободок - із заліза. Криця - символ сили, метал, гартований вогнем. Це символ того, що коли людина усвідомлює в собі „блискавку в крові”, тоді починається шлях Мольфара... („Блискавкою в крові” називають здатність до магії та шаманського мистецтва індіанці в Центральній Америці - нащадки племен майя. Я вважаю, що цей термін якнайкраще підходить до визначення мольфарства і ще раз підтверджує наявність древніх зв’язків.)...
Можна тут згадати і про важдру - символ бога Шиви в індуїзмі, а також важливий езотеричний символ в тибетських та буддистко-японських традиціях. Важдра вважається символом духовного світу і перекладається, як „алмазна блискавка”. Формою вона теж дуже нагадує дримбу.
Випадок? Збіг? Чи глибока закономірність, сенс якої знають тільки посвячені?..