Карпатская магия. Продолжение
Итак, как обещала, выкладываю кусочек первой части книги.
Потом будут кусочки остальных четырех...
Я в невеликому верховинському селі. Навколо - високі гори, вкриті темним лісом. О цій порі дерева червоно-золотисті, і там, де ростуть старезні буки, здається, що гори вкриті червоним золотом...
Бережуть гори в своїй пам’яті... чимало подій, що ми звикли вважати їх легендами: скажімо, історії про „лелетів” - прадавніх велетнів-гігантів, перекази про яких збереглися в усіх європейських народів і в багатьох народів Азії та Африки. Поетичні легенди про древніх людей-велетнів я не раз чула під час своїх мандрів по гуцульських краях. Ці перекази зберігаються поколіннями гуцулів, і одна з давніх легенд розповідає, що саме ці пралюди стали предками тих, кого тут, у Карпатах, називають мольфарами, - володарів знань про землю й небо, знавців таємниць рослин і каміння...
Про лелетів-гігантів розповідають, що жили вони в горах та лісах, і були тими самими нащадками земних жінок та синів Божих, про яких йдеться в одній із книг Біблії. Вони корчували ліси і знешкоджували повені, вони перегороджували ріки і - забавляючись чи задля певної потреби - носили з місця на місце камені-скелі... Легенди розповідають: „лелети-прародителі” були настільки сильні, що залишали на каменях, де вони ступали, свої сліди. І вм’ятини, що часто зустрічаються на скелях, гуцули пояснюють, як „сліди лелетів”...
Карпатські легенди розповідають, що ці пралюди були сильними й могутніми, але сила їхня була подібною до стихій - такою ж буйною й нестримною. І Бог розгнівався на велетів, які похвалялися своїм могуттям, і закляв їх. І, як каже легенда, „рік від року люди ставали все меншими й меншими, доки стали такими, як зараз”. Тих, хто залишився, Бог перетворив у скелі та озера, і в тих каменях та водах поховане могутнє чародійство...
І саме від них, кажуть, пішли карпатські маги та чаклуни. І оскільки вони, мольфари, несуть в собі часточку духу та крові гігантів-лелетів, їм відкриваються таємниці магії природи, яку бережуть скелі та гірські озера. Вони - ведуни, відьми, відаючі, „видющі” - бо вони розуміють таємну мову природи, уміють спостерігати і розшифровувати знаки, що їх постійно подає нам наша Мати, вільно входять у контакт із стихіями для того, щоб допомагати людям виростити урожай чи збудувати дім...
...Ґрунтова дорога веде мене попід високою горою, вкритою смереками, понад Чорним Черемошом, що сердито котить свої сизо-темні бурхливі буруни далі, аж до того місця, де дві річки, Чорний і Білий Черемоші зливаються в одну могутню ріку.
Я трохи хвилююся, бо приїхала без запрошення і без попередження. Місточок привітно порипує і здригається при кожному кроці. Перші морози вже намагаються взяти річку в полон, але з бистрим потоком Черемошу не так легко впоратися, і хвилі проривають молоду кригу. Виходжу на широку леваду.
Декілька маленьких дерев’яних хаток притулилися до схилу величезної гори. Скоряючись внутрішньому голосу, прямую до крайньої хати. Радісно скрипнула хвіртка… Над дверима - трави-обереги, а на порозі стоїть він. Тепла, трохи лукава усмішка освітлює суворе обличчя, промінці зморщок біжать від синіх очей. Він бере з моїх рук дорожню сумку і каже: „Я чекав на вас”.
Я здивована, і на деяку мить практично втрачаю дар мови. Мольфар же веде мене до хати, запрошує сідати. Він не питає, для чого я приїхала. Він дістає з печі горщик, у якому вже парує чай із запашних полонинських трав, а із закапелка, в якому - як я потім дізналася - знаходиться його „робочий кабінет”, виносить високу пляшку з настойкою власного виготовлення. Це - дванадцять трав, зібраних у точно визначений час, настояних на спирту. Мольфар розливає настойку в крихітні чарочки і примовляє: „Це - напій життя. Хто буде приймати його щодня, по чайній ложці, той здоров’я і силу матиме до самої смерті”. Напій гіркуватий, з ледве чутним присмаком меду.
Мольфар подає мені чашку з чаєм, і вільно й невимушено починає розповідь про своє „діяння”.
- Від народження людства на землі, ще як люди не знали ґаздувати, не знали будівництва, не знали мистецтва культивування рослин, а жили у печерах, збирали трави і коріння і жили тим, що давала їм природа, то Мати-Земля наділила тих людей знанням відчувати. Мати-Земля подарувала людям знання магії - знання про гармонію людини і природи, людини і оточуючого світу, видимого та невидимого. Сама природа озброїла віданням наших предків. Ці люди, що мали силу викликати сили природи і владновувати протиборства у природі, розуміли природу людської душі і таємниці природи, уміли лікувати людей і тварин, природу і душу, - це й були перші маги, шамани, люди, які могли вільно жити в кількох світах, у світі видимому, земному, і небесному, божественному, і в світі духів, підземному. Так і почалося магічне знання на землі - а вже від тих, перших, могли навчитися і ті, що просто закохувалися у ту науку. І так почалися дві основні лінії магічної науки - вроджених магів і навчених...
Мольфар замовкає, а я ловлю момент „вдарити” запитанням, хоч знаю відповідь наперед - аякже, я ж у іншому світі, і мої звичні чуття стають глибшими, і навіть відкриваються нові. Тож я ховаю усмішку і кажу:
- А чому ви вирішили, що я приїхала дізнатися про ваше мистецтво? Може, я приїхала до вас за лікуванням?
Мольфар усмішку не ховає, навпаки, примружується у своїй трохи лукавій, „трікстерській” усмішечці, і відповідає:
- На кожній людині є знак її долі. І я бачу його. Ще тоді, у Косові я побачив на вас знак вашої долі. І вже знав, що ви приїдете до мене...
Я налаштовую диктофон, і повністю віддаюся звукам голосу Мольфара. Він говорить повільно, трохи скрипуче, неперевершеним карпатським діалектом.
- Ці знання, про які я кажу, ми називаємо Земною Магією (Цікаво, що традиційний шаманізм північноамериканських індіанців називається „earth medicine”, що можна перекласти, як „земна магія”, оскільки в англійській мові слово „medicine” означає не лише „лікування”, але й „магія”). Це таємниці природи, які дають тим, хто ними володіє, розуміння і силу діяти так, як заведено по закону Матері-Землі і її дитини - природи. Основний закон: добро творить добро, а зло творить зло. Ніколи добро не зробить зла, і навпаки. Так заведено у житті: і в людській генетиці, і в родоводі, і в мистецтвах та ремеслах. Так заведено і в магії. Це - закон природи.
У Карпатах носіїв цієї віковічної Земної Магії і називають мольфарами. До них зверталися у різних складних ситуаціях і кликали як захисників та цілителів. Їх ніколи не розуміли, а отже, не любили і завжди боялися. Хоча прості люди, які йшли до мольфарів із своїми турботами та негараздами, їх поважали, а от священики в церквах - проклинали. І люди називали мольфарів „земними богами”, бо в їхніх руках - життя і смерть, любов і ненависть, добробут села і урожай полів. До речі, саме так - „земними богами” - називали своїх шаманів і деякі індіанські племена.
Карпатську магічну традицію (яку в подальшому я називатиму мольфарство) можна також назвати карпатським шаманізмом, оскільки термін „шаман” вже вийшов за межі тунгусько-сибірської традиції, звідки цей термін, власне і походить (дослівне значення: „той, хто ходить між світами”). Так називають людей, наділених яснобаченням та надприродними можливостями, заступниками людей перед духами та богами, цілителями і пророками у різних культурах. З легкої руки відомого міфолога й історика релігій Мірчі Еліаде, сучасні дослідники говорять про шаманізм північноамериканський та тибетський, скандинавський та індоєвропейський. Отже, тепер до списку можна віднести й шаманізм Карпат (тому що традиція ця збереглася не тільки в українській частині Карпатських гір).
Крім усього іншого, вони - шамани - схожі між собою й зовні. Той загадковий дон Хуан, маг-шаман з індіанського племені які, якого описав і прославив Карлос Кастанеда, дуже схожий на свого карпатського побратима, з яким я зараз п’ю чай і розмовляю про витоки карпатської магічної традиції.
Отже, сам термін „мольфар” походить від стародавнього слова „мольфа”, що означає зачарований, „замовлений” предмет. Мольфою може бути будь-який предмет - чи то спеціально зроблений оберіг, чи то предмет побутового використання чи хатнього начиння, чи то частина одягу, а то й зброя чи сільськогосподарське знаряддя. Характер мольфи визначається ситуацією, для якої її роблять. Над визначеним предметом мольфар промовляє спеціальну ”примівку” - замову, і той предмет служить людині в певній життєвій ситуації. Наприклад, для мольфування на любов найчастіше використовується ключ. Якщо ж мольфа замовляється на розбрат - то беруть ніж. Бо мольфа може бути на добро чи на зло, - залежно від напрямку діяльності мольфара. Мольфа, замовлена на „добро” - це завжди оберіг. Якщо вона робиться для захисту самої людини, - як правило це підвіска-талісман, виготовлена з металу, що відповідає суті мольфи. На лицьовій стороні мольфи карбується зображення. Наприклад, моя мольфа - це сонце з людським усміхненим обличчям... На зворотній стороні мольфи-оберегу карбується зашифрована першими літерами примівка-молитва.
- Перед важливою справою її достатньо прочитати по буквах, - і будете мати успіх в будь-якій справі, - каже Мольфар. - Правильно прочитана, така мольфа зупиняє навіть ворожу руку та кулю...
Мольфа, примовлена „на зло” - це завжди якийсь предмет, який вибирається в залежності від того, що саме хочуть заподіяти людині (найчастіше - ніж, голка або якийсь гострий предмет). Таку мольфу підкидають на обійстя тому, кому хочуть заподіти шкоду, і як тільки людина переступить через цей предмет, - магія починає діяти.
Кожен мольфар - маг у прямому розумінні цього слова. Тобто, він володіє умінням і силою управляти стихіями і силами природи, обертати їх на шкоду чи користь односельчанам. Він - володар і білої, і чорної магії, а також ряду проміжних мистецтв. Різниця чорних і білих мольфарів - у меті, з якою проводиться ритуал, і в тому, чи зловживає мольфар подарованою йому силою...
Потом будут кусочки остальных четырех...
Я в невеликому верховинському селі. Навколо - високі гори, вкриті темним лісом. О цій порі дерева червоно-золотисті, і там, де ростуть старезні буки, здається, що гори вкриті червоним золотом...
Бережуть гори в своїй пам’яті... чимало подій, що ми звикли вважати їх легендами: скажімо, історії про „лелетів” - прадавніх велетнів-гігантів, перекази про яких збереглися в усіх європейських народів і в багатьох народів Азії та Африки. Поетичні легенди про древніх людей-велетнів я не раз чула під час своїх мандрів по гуцульських краях. Ці перекази зберігаються поколіннями гуцулів, і одна з давніх легенд розповідає, що саме ці пралюди стали предками тих, кого тут, у Карпатах, називають мольфарами, - володарів знань про землю й небо, знавців таємниць рослин і каміння...
Про лелетів-гігантів розповідають, що жили вони в горах та лісах, і були тими самими нащадками земних жінок та синів Божих, про яких йдеться в одній із книг Біблії. Вони корчували ліси і знешкоджували повені, вони перегороджували ріки і - забавляючись чи задля певної потреби - носили з місця на місце камені-скелі... Легенди розповідають: „лелети-прародителі” були настільки сильні, що залишали на каменях, де вони ступали, свої сліди. І вм’ятини, що часто зустрічаються на скелях, гуцули пояснюють, як „сліди лелетів”...
Карпатські легенди розповідають, що ці пралюди були сильними й могутніми, але сила їхня була подібною до стихій - такою ж буйною й нестримною. І Бог розгнівався на велетів, які похвалялися своїм могуттям, і закляв їх. І, як каже легенда, „рік від року люди ставали все меншими й меншими, доки стали такими, як зараз”. Тих, хто залишився, Бог перетворив у скелі та озера, і в тих каменях та водах поховане могутнє чародійство...
І саме від них, кажуть, пішли карпатські маги та чаклуни. І оскільки вони, мольфари, несуть в собі часточку духу та крові гігантів-лелетів, їм відкриваються таємниці магії природи, яку бережуть скелі та гірські озера. Вони - ведуни, відьми, відаючі, „видющі” - бо вони розуміють таємну мову природи, уміють спостерігати і розшифровувати знаки, що їх постійно подає нам наша Мати, вільно входять у контакт із стихіями для того, щоб допомагати людям виростити урожай чи збудувати дім...
...Ґрунтова дорога веде мене попід високою горою, вкритою смереками, понад Чорним Черемошом, що сердито котить свої сизо-темні бурхливі буруни далі, аж до того місця, де дві річки, Чорний і Білий Черемоші зливаються в одну могутню ріку.
Я трохи хвилююся, бо приїхала без запрошення і без попередження. Місточок привітно порипує і здригається при кожному кроці. Перші морози вже намагаються взяти річку в полон, але з бистрим потоком Черемошу не так легко впоратися, і хвилі проривають молоду кригу. Виходжу на широку леваду.
Декілька маленьких дерев’яних хаток притулилися до схилу величезної гори. Скоряючись внутрішньому голосу, прямую до крайньої хати. Радісно скрипнула хвіртка… Над дверима - трави-обереги, а на порозі стоїть він. Тепла, трохи лукава усмішка освітлює суворе обличчя, промінці зморщок біжать від синіх очей. Він бере з моїх рук дорожню сумку і каже: „Я чекав на вас”.
Я здивована, і на деяку мить практично втрачаю дар мови. Мольфар же веде мене до хати, запрошує сідати. Він не питає, для чого я приїхала. Він дістає з печі горщик, у якому вже парує чай із запашних полонинських трав, а із закапелка, в якому - як я потім дізналася - знаходиться його „робочий кабінет”, виносить високу пляшку з настойкою власного виготовлення. Це - дванадцять трав, зібраних у точно визначений час, настояних на спирту. Мольфар розливає настойку в крихітні чарочки і примовляє: „Це - напій життя. Хто буде приймати його щодня, по чайній ложці, той здоров’я і силу матиме до самої смерті”. Напій гіркуватий, з ледве чутним присмаком меду.
Мольфар подає мені чашку з чаєм, і вільно й невимушено починає розповідь про своє „діяння”.
- Від народження людства на землі, ще як люди не знали ґаздувати, не знали будівництва, не знали мистецтва культивування рослин, а жили у печерах, збирали трави і коріння і жили тим, що давала їм природа, то Мати-Земля наділила тих людей знанням відчувати. Мати-Земля подарувала людям знання магії - знання про гармонію людини і природи, людини і оточуючого світу, видимого та невидимого. Сама природа озброїла віданням наших предків. Ці люди, що мали силу викликати сили природи і владновувати протиборства у природі, розуміли природу людської душі і таємниці природи, уміли лікувати людей і тварин, природу і душу, - це й були перші маги, шамани, люди, які могли вільно жити в кількох світах, у світі видимому, земному, і небесному, божественному, і в світі духів, підземному. Так і почалося магічне знання на землі - а вже від тих, перших, могли навчитися і ті, що просто закохувалися у ту науку. І так почалися дві основні лінії магічної науки - вроджених магів і навчених...
Мольфар замовкає, а я ловлю момент „вдарити” запитанням, хоч знаю відповідь наперед - аякже, я ж у іншому світі, і мої звичні чуття стають глибшими, і навіть відкриваються нові. Тож я ховаю усмішку і кажу:
- А чому ви вирішили, що я приїхала дізнатися про ваше мистецтво? Може, я приїхала до вас за лікуванням?
Мольфар усмішку не ховає, навпаки, примружується у своїй трохи лукавій, „трікстерській” усмішечці, і відповідає:
- На кожній людині є знак її долі. І я бачу його. Ще тоді, у Косові я побачив на вас знак вашої долі. І вже знав, що ви приїдете до мене...
Я налаштовую диктофон, і повністю віддаюся звукам голосу Мольфара. Він говорить повільно, трохи скрипуче, неперевершеним карпатським діалектом.
- Ці знання, про які я кажу, ми називаємо Земною Магією (Цікаво, що традиційний шаманізм північноамериканських індіанців називається „earth medicine”, що можна перекласти, як „земна магія”, оскільки в англійській мові слово „medicine” означає не лише „лікування”, але й „магія”). Це таємниці природи, які дають тим, хто ними володіє, розуміння і силу діяти так, як заведено по закону Матері-Землі і її дитини - природи. Основний закон: добро творить добро, а зло творить зло. Ніколи добро не зробить зла, і навпаки. Так заведено у житті: і в людській генетиці, і в родоводі, і в мистецтвах та ремеслах. Так заведено і в магії. Це - закон природи.
У Карпатах носіїв цієї віковічної Земної Магії і називають мольфарами. До них зверталися у різних складних ситуаціях і кликали як захисників та цілителів. Їх ніколи не розуміли, а отже, не любили і завжди боялися. Хоча прості люди, які йшли до мольфарів із своїми турботами та негараздами, їх поважали, а от священики в церквах - проклинали. І люди називали мольфарів „земними богами”, бо в їхніх руках - життя і смерть, любов і ненависть, добробут села і урожай полів. До речі, саме так - „земними богами” - називали своїх шаманів і деякі індіанські племена.
Карпатську магічну традицію (яку в подальшому я називатиму мольфарство) можна також назвати карпатським шаманізмом, оскільки термін „шаман” вже вийшов за межі тунгусько-сибірської традиції, звідки цей термін, власне і походить (дослівне значення: „той, хто ходить між світами”). Так називають людей, наділених яснобаченням та надприродними можливостями, заступниками людей перед духами та богами, цілителями і пророками у різних культурах. З легкої руки відомого міфолога й історика релігій Мірчі Еліаде, сучасні дослідники говорять про шаманізм північноамериканський та тибетський, скандинавський та індоєвропейський. Отже, тепер до списку можна віднести й шаманізм Карпат (тому що традиція ця збереглася не тільки в українській частині Карпатських гір).
Крім усього іншого, вони - шамани - схожі між собою й зовні. Той загадковий дон Хуан, маг-шаман з індіанського племені які, якого описав і прославив Карлос Кастанеда, дуже схожий на свого карпатського побратима, з яким я зараз п’ю чай і розмовляю про витоки карпатської магічної традиції.
Отже, сам термін „мольфар” походить від стародавнього слова „мольфа”, що означає зачарований, „замовлений” предмет. Мольфою може бути будь-який предмет - чи то спеціально зроблений оберіг, чи то предмет побутового використання чи хатнього начиння, чи то частина одягу, а то й зброя чи сільськогосподарське знаряддя. Характер мольфи визначається ситуацією, для якої її роблять. Над визначеним предметом мольфар промовляє спеціальну ”примівку” - замову, і той предмет служить людині в певній життєвій ситуації. Наприклад, для мольфування на любов найчастіше використовується ключ. Якщо ж мольфа замовляється на розбрат - то беруть ніж. Бо мольфа може бути на добро чи на зло, - залежно від напрямку діяльності мольфара. Мольфа, замовлена на „добро” - це завжди оберіг. Якщо вона робиться для захисту самої людини, - як правило це підвіска-талісман, виготовлена з металу, що відповідає суті мольфи. На лицьовій стороні мольфи карбується зображення. Наприклад, моя мольфа - це сонце з людським усміхненим обличчям... На зворотній стороні мольфи-оберегу карбується зашифрована першими літерами примівка-молитва.
- Перед важливою справою її достатньо прочитати по буквах, - і будете мати успіх в будь-якій справі, - каже Мольфар. - Правильно прочитана, така мольфа зупиняє навіть ворожу руку та кулю...
Мольфа, примовлена „на зло” - це завжди якийсь предмет, який вибирається в залежності від того, що саме хочуть заподіяти людині (найчастіше - ніж, голка або якийсь гострий предмет). Таку мольфу підкидають на обійстя тому, кому хочуть заподіти шкоду, і як тільки людина переступить через цей предмет, - магія починає діяти.
Кожен мольфар - маг у прямому розумінні цього слова. Тобто, він володіє умінням і силою управляти стихіями і силами природи, обертати їх на шкоду чи користь односельчанам. Він - володар і білої, і чорної магії, а також ряду проміжних мистецтв. Різниця чорних і білих мольфарів - у меті, з якою проводиться ритуал, і в тому, чи зловживає мольфар подарованою йому силою...