Re:
давно не пила чаю з палками...
Натина музика завжди мене надихає на писання...
на фоні неба за вікном маленьке весняне листя, фотографії квітучої вишні...на роботі в мене є "партнер" шефа, тобто його син... художник... але татко його послав учитися на економіку чи на менеджмент, щось таке.... сказав, що це йому принесе більше грошей, що він [син] уже і сам бачить, що малювання йому нічого не (ну не те що нічого, але) приносить мало грошей, і шеф любить повторювати, що він [син] і сам уже потроху розуміє, що продаж приносить більше грошей, ніж малювання....
і в мене постає питання мистецького вибору...
чому люди, які мають змогу малювати, писати, творити загалом кажучи... мусять займатися продажем, виколупувати з тексту коми, встановлювати трансформатори... тільки не творити, бо це, бачиш-но не приносить грошей... ну так, бо інакше нам просто ні за що буде жити.... так... і тут постає питання мистецького вибору... я, власне, дуже хочу, я можу писати... але для цього мені треба натхнення, ну, безперечно, кожній творчій, та і не творчій зайве не буде... людині потрібно натхнення, он навіть мій шеф тримає мене як музу рівно як хорошого редактора... і все прощає мені, бо я його муза...
а в житті ж усе пов"язано... і палки в чаї, і вітер за вікном, і фільм, пісня з якого так символічно зараз мучиться,
і я забила на своє творче, на свої віршики, на все, що могло би мене відволікти, бо так легше, так безпечніше жити, так менше болить, так не здається, що ти погано пишеш, що інші пишуть, безперечно, краще, бо ти не пишеш взагалі, так не здається, що світ зійшовся на одній людині, бо світу просто не існує, натомість є тільки справи... на 8:30, на 12:20, на 19:35...
і тут постає питання не тільки мистецького, а й узагалі вибору...
і хоча кажуть, що митці народжуються плеядами, хоча я знаю, що у писанні я нічого особливого, але писати все одно хочеться... та не можеться, не мається права.