May 31, 2008 23:51
Зараз усе зовсім не так, як було рік тому. І це не те, що належить до непостійного. Навпаки - майже до вічного.
Як і тоді, у цей час за вікном темно. Але зовсім. Нема світла, що проходить через цю темряву.
Як і тоді, завтра буде завтра. Але яке? На відміну від відносно давнього "тоді", тепер виникає нехороше передчуття. Тоді я знала, що буде щось нове - а яке саме, залежить від мене. Усвідомлюю: зараз все буде так, як десь задумано кимось. І я - не більше ніж частинка пилюки у повітрі.
Колись чекали. Знала це. Була в курсі, що за темрявою хтось точно є, варто або пробігти туди самій, або протягнуть так швидко, що не встигну і роздивитись.
Та й сама темрява була якоюсь... цікавою. Приваблювала. І зовсім не лякала. А зараз це виглядає як шлях туди, до кінця. За яким нема нічого. Колись так прикривалось те, що буде далі, аби його не побачили передчасно. :)
Далі нема нічого і нікого. Глухий кут. Безнадія. Оце і лякає. Змінилось усе. Але причини все ще не можу знайти. Хіба, як я думала, тимчасова відсутність минулорічної випадковості? І чи тимчасова?...
За всіма законами, які вивела для себе в міру здобуття досвіду, мало б бути навпаки. Тепер краще, ніж тоді. Взяти хоча б учора і позавчора. Тому є і речові докази. Але чомусь це зовсім не впливає на те, що за вікном. Як було похмуро й страшно, так і лишилось.
Морда і руки - на склі. Вдивляюсь у непрозоре за склом, намагаючись побачити там хоча б щось, схоже на той напрямок. Розумію, що тепер двері для мене зачинені.
"right...no ending...unfortunately" (c) from where the painful news come
темрява,
Д.,
вікна,
самотність,
страх,
ніч,
думки,
спогади,
минуле