Out there

May 31, 2008 23:51

Зараз усе зовсім не так, як було рік тому. І це не те, що належить до непостійного. Навпаки - майже до вічного.

Як і тоді, у цей час за вікном темно. Але зовсім. Нема світла, що проходить через цю темряву.
Як і тоді, завтра буде завтра. Але яке? На відміну від відносно давнього "тоді", тепер виникає нехороше передчуття. Тоді я знала, що буде щось нове - а яке саме, залежить від мене. Усвідомлюю: зараз все буде так, як десь задумано кимось. І я - не більше ніж частинка пилюки у повітрі.
Колись чекали. Знала це. Була в курсі, що за темрявою хтось точно є, варто або пробігти туди самій, або протягнуть так швидко, що не встигну і роздивитись.
Та й сама темрява була якоюсь... цікавою. Приваблювала. І зовсім не лякала. А зараз це виглядає як шлях туди, до кінця. За яким нема нічого. Колись так прикривалось те, що буде далі, аби його не побачили передчасно. :)

Далі нема нічого і нікого. Глухий кут. Безнадія. Оце і лякає. Змінилось усе. Але причини все ще не можу знайти. Хіба, як я думала, тимчасова відсутність минулорічної випадковості? І чи тимчасова?...

За всіма законами, які вивела для себе в міру здобуття досвіду, мало б бути навпаки. Тепер краще, ніж тоді. Взяти хоча б учора і позавчора. Тому є і речові докази. Але чомусь це зовсім не впливає на те, що за вікном. Як було похмуро й страшно, так і лишилось.

Морда і руки - на склі. Вдивляюсь у непрозоре за склом, намагаючись побачити там хоча б щось, схоже на той напрямок. Розумію, що тепер двері для мене зачинені.
 "right...no ending...unfortunately" (c) from where the painful news come

темрява, Д., вікна, самотність, страх, ніч, думки, спогади, минуле

Previous post Next post
Up