Do they bite?
Приснилось, що на бабусині квіти на підвіконні сів метелик. А я не зрадила своїм дивним звичкам, попросила всіх навколо мовчати, простягла руки і таки зловила, причому без особливих труднощів. *ще один тарган мого відсутнього мозку - я справді ловлю метеликів і мишей*
А тоді метелик... вчепився мені у пальця. Не вкусив, а саме вчепився, і я не могла його струсити декілька хвилин. Боляче не було, і врешті-решт я цого таки стрясла кудись вниз з балкона.
Тримаю в голові зовнішній вигляд комахи - може, матиму вільну хвилинку і якось намалюю й відішлю за німецькою адресою без відповіді.
Пити менше треба.
Сховатись у себе виявилось хорошим рішенням. Не виходжу з дому без крайньої потреби, спілкуюсь із дуже небагатьма - родина і друзі, які знають про причини. Так легше брехати собі про беззмістовність зовнішнього світу, так простіше не думати й не усвідомлювати того, що у всіх всі є. Так можна підтримувати навколо себе стан більш-менш властивий власному штучному світові, де нема того, що завдає болю. Так набагато зручніше захищати себе.
"Почуття треба вбивати до того, як вони вб"ють тебе." (с) Reiha Rin
Мені вдалось поки що. А може, то чергова втрата свідомості. Хтозна. Принаймні мертвий телефон дає змогу уявити, що мене вже тут нема. А робота... ті й на тому світі дістануть. :) Перевіримо? ;)
Йду все далі й далі. Зовнішній світ - не мій, тому обриваю якомога більше контактів із ним. Скоро, думаю, зможу обмежити іще більше.
А може, той метелик зі сну - то і є славнозвісний [тільки мені] painkilling bite, про який часто згадую на позначення чогось, що дає змогу більш-менш безболісно пересуватись по чужій території?
А тоді метелик... вчепився мені у пальця. Не вкусив, а саме вчепився, і я не могла його струсити декілька хвилин. Боляче не було, і врешті-решт я цого таки стрясла кудись вниз з балкона.
Тримаю в голові зовнішній вигляд комахи - може, матиму вільну хвилинку і якось намалюю й відішлю за німецькою адресою без відповіді.
Пити менше треба.
Сховатись у себе виявилось хорошим рішенням. Не виходжу з дому без крайньої потреби, спілкуюсь із дуже небагатьма - родина і друзі, які знають про причини. Так легше брехати собі про беззмістовність зовнішнього світу, так простіше не думати й не усвідомлювати того, що у всіх всі є. Так можна підтримувати навколо себе стан більш-менш властивий власному штучному світові, де нема того, що завдає болю. Так набагато зручніше захищати себе.
"Почуття треба вбивати до того, як вони вб"ють тебе." (с) Reiha Rin
Мені вдалось поки що. А може, то чергова втрата свідомості. Хтозна. Принаймні мертвий телефон дає змогу уявити, що мене вже тут нема. А робота... ті й на тому світі дістануть. :) Перевіримо? ;)
Йду все далі й далі. Зовнішній світ - не мій, тому обриваю якомога більше контактів із ним. Скоро, думаю, зможу обмежити іще більше.
А може, той метелик зі сну - то і є славнозвісний [тільки мені] painkilling bite, про який часто згадую на позначення чогось, що дає змогу більш-менш безболісно пересуватись по чужій території?