Out
Взяли за голу шкіру й витягли з мого вигаданого світу. В реальний. А він мені, відверто кажучи, якось не дуже. Там люди. І витягла людина.
Може, тому що нічим не захищена, - думаю, саме через це такі огидні й неприємні дотики. Хоча бридко і самій собі у цьому зізнаватись. Не хочу нікого ображати- але так виходить. Мені не огидна людина як об"єкт для спілкування, а просто бридкий її зв"язок із зовнішнім світом. Хоча - мені що до того? Хай би собі був зв"язок хоч із готами, яка різниця? Аби мене не витягували. Намагалась сприймати як десятки тих, із ким так часто доводиться стикатися по роботі - спілкуватись так, аби було цікаво, і щоб утримуватись у тому статусі, який встановила собі з самого початку.
Об"єднання вигаданих світів, взаємне проникнення і поєднання, і при цьому ніщо не знищується? Буває.
Майже було на досить близькому рівні, розділеному, проте, межею домовленості. І тут теж болить - але не від неможливості видертись, а від усвідомлення того, що рано чи пізно це закінчиться. Що буде перервано конкретно-умовною людиною, моїми змінами - хоча це вже є прихованим станом завтрашнього дня. Було можливо - як спроба, але я забути не можу. Це підсилює огиду до дотиків зовнішнього світу, до намагань витягнути у нього хоч кінчики пальців.
Може, тому що нічим не захищена, - думаю, саме через це такі огидні й неприємні дотики. Хоча бридко і самій собі у цьому зізнаватись. Не хочу нікого ображати- але так виходить. Мені не огидна людина як об"єкт для спілкування, а просто бридкий її зв"язок із зовнішнім світом. Хоча - мені що до того? Хай би собі був зв"язок хоч із готами, яка різниця? Аби мене не витягували. Намагалась сприймати як десятки тих, із ким так часто доводиться стикатися по роботі - спілкуватись так, аби було цікаво, і щоб утримуватись у тому статусі, який встановила собі з самого початку.
Об"єднання вигаданих світів, взаємне проникнення і поєднання, і при цьому ніщо не знищується? Буває.
Майже було на досить близькому рівні, розділеному, проте, межею домовленості. І тут теж болить - але не від неможливості видертись, а від усвідомлення того, що рано чи пізно це закінчиться. Що буде перервано конкретно-умовною людиною, моїми змінами - хоча це вже є прихованим станом завтрашнього дня. Було можливо - як спроба, але я забути не можу. Це підсилює огиду до дотиків зовнішнього світу, до намагань витягнути у нього хоч кінчики пальців.