[Guten] Morgen
Для мене тільки настав ранок. І кава теж - ранкова. Не спати вночі означає спати вдень. Ні, я не була на вечірці. Таки відмовилась - боялася. Я пам'ятаю його слова.
Не можу перестати згадувати. Не людину, мабуть - бо її вже, навіть можна сказати, немає в живих - він точно поховав себе-2005 десь глибоко у підсвідомості. Скучаю за стосунками, яких більше не буде ніколи. Він не стане тим, ким був. Він - раб краси. Тепер це так. Та і я надто стара навіть для чогось подібного. Крім того - копія ніколи не буває кращою за оригінал. (с)
Колись чекали, зустрічали, любили. Тепер це тільки у спогадах. Не стрималась вночі. Тепер розпухла морда болить голова. Тому, що не стрималась - тому й не спала вночі. Повертаються всі думки. Хотілось прокинутись зі страшного сну, написати повідомлення на номер, якого більше не існує - і переконатись, що ми все ще разом. Що світом не керує блядська краса, що немає курв, що у мене все нормально з зовнішністю... Колись так справді було. До того, як... А тепер нема. Зараз є тільки самотність і холод. Необхідність усвідомленя факту, що його вже нема - є той, хто лиже їм відомо що, поклоняється їм, і настільки ж сильно зневажає мене, прикриваючись байдужістю.
Дивлюсь на телефон, хоча знаю, що цей шматок металу й пластмаси мовчатиме, поки не сяде. Нікому писати. Його більше нема. А я все одно скучаю... Що з того? Все одно старі потвори назавжди лишаються самі. Хіба що мають гроші чи зв"язки - а цього в мене нема.
Остогидло чітко знати, що кожної ночі будуть сльози - вже 3 роки. Хотілося б хоч раз не_відчувати. Батьки поїхали туди, де мені чи не завжди вдавалось ненадовго тікати від болю. Там нема стільки безсоромних щасливих і потрібних. Нема перед ким стримуватись. І сили на це теж нема.
Щось залишилось. Я цього не вживаю вже дуже давно. Але знаю, що воно мене повністю відключає. Здається, це єдиний вихід.
Його більше нема. Мене - зневажає. Він- під їхньою владою. І весь цей світ - їхній.
Userpic photo by him.
Не можу перестати згадувати. Не людину, мабуть - бо її вже, навіть можна сказати, немає в живих - він точно поховав себе-2005 десь глибоко у підсвідомості. Скучаю за стосунками, яких більше не буде ніколи. Він не стане тим, ким був. Він - раб краси. Тепер це так. Та і я надто стара навіть для чогось подібного. Крім того - копія ніколи не буває кращою за оригінал. (с)
Колись чекали, зустрічали, любили. Тепер це тільки у спогадах. Не стрималась вночі. Тепер розпухла морда болить голова. Тому, що не стрималась - тому й не спала вночі. Повертаються всі думки. Хотілось прокинутись зі страшного сну, написати повідомлення на номер, якого більше не існує - і переконатись, що ми все ще разом. Що світом не керує блядська краса, що немає курв, що у мене все нормально з зовнішністю... Колись так справді було. До того, як... А тепер нема. Зараз є тільки самотність і холод. Необхідність усвідомленя факту, що його вже нема - є той, хто лиже їм відомо що, поклоняється їм, і настільки ж сильно зневажає мене, прикриваючись байдужістю.
Дивлюсь на телефон, хоча знаю, що цей шматок металу й пластмаси мовчатиме, поки не сяде. Нікому писати. Його більше нема. А я все одно скучаю... Що з того? Все одно старі потвори назавжди лишаються самі. Хіба що мають гроші чи зв"язки - а цього в мене нема.
Остогидло чітко знати, що кожної ночі будуть сльози - вже 3 роки. Хотілося б хоч раз не_відчувати. Батьки поїхали туди, де мені чи не завжди вдавалось ненадовго тікати від болю. Там нема стільки безсоромних щасливих і потрібних. Нема перед ким стримуватись. І сили на це теж нема.
Щось залишилось. Я цього не вживаю вже дуже давно. Але знаю, що воно мене повністю відключає. Здається, це єдиний вихід.
Його більше нема. Мене - зневажає. Він- під їхньою владою. І весь цей світ - їхній.
Userpic photo by him.