Один вдома з двома
Залишитися сам на сам із двома малолітніми дітьми в той час, коли душа просить львівських вулиць і Форуму видавців… Може, це і не подвиг, але щось героїчне в цьому однозначно є. Особливо гостро це усвідомлюєш, коли пошуки їжі в межах кухні вже не дають очікуваного результату, і ти з нелюдськими очима вимиваєш каструлі, в яких ще присутній дух шедеврального курячого супу й божественної гречаної каші. Ще два дні тому ці каструлі були по краєчок повні, а ось тепер - зрадницьки порожні.
Перспектива експериментів із усілякими інгредієнтами мене лякала непередбачуваністю результату. Звичайно ж, найбільше я боявся не за себе, а за
двох маленьких створінь, одному з яких у суботу мало виповнитися чотири рочки. І, треба визнати, боявся я небезпідставно.
Попри мої нелюдські потуги в галузі бутербродного мистецтва, у п’ятницю ввечері діти категорично відмовилися їсти хліб, прикрашений маслом, сиром і ковбасою. Хтось із них пригадав, що в хаті мали ще залишитися хрусткі зернові подушечки «Хрутка» й шоколадні кульки «Несквік». Довелося бігти за молоком і тішитися тим, що мої малі хоч щось їдять.
У суботу зранку я знову зробив бутерброди. Цього разу мені випала нагода відсвяткувати перемогу: Даня і Даша їх таки з’їли, вочевидь, побоюючись, що в іншому випадку татко може влаштувати їм локальний голодомор.
Ближче до обіду привітати Дашу з днем народження приїхала теща. Вона привезла з собою смачнючий торт ручної роботи й вказала на те, що я не використовую потенціалу курячих яєць. На моє зауваження, що Даня категорично відмовляється їсти яєчню, теща сказала, що яйця придатні не тільки для того, щоб завалити Януковича можна не тільки смажити, але й варити. Спостерігаючи за тим, з яким ентузіазмом Даша з’їла яєчню, а Даня проковтнув зварене яйце, я оголосив про капітуляцію з кухні й провів серед дітей тендер на кращий заклад громадського харчування, в якому ми будемо святково вечеряти. Як і слід було очікувати, переміг Макдональдз. Відтак залишилося вечір простояти і ранок протриматися.
Повертаючись із «сімейного ресторану», в якому Даня й Даша більше гралися іграшками, ніж їли, ми запаслися глазурованими сирками. Аж раптом я побачив магазинчик «Київські напівфабрикати» й роздуплив очевидну річ: млинці з м’ясом, які там продаються, - це ще одна рятівна соломинка. Адже що може бути простіше - вивалюєш їх на намащену сковорідку й перегортаєш, поки не почуєш запах смаленого!
Втім, коли я опинився біля вітрини й побачив там голубці, у моїх мізках щось раптом перемкнуло.
- Дайте мені вісім голубців, - впевнено сказав я.
Діти перезирнулися. Підбадьорюючи їх і себе, я поцікавився у продавця, як голубці готувати.
- Ну, як? - здивувалася дама бальзаківського віку. - Готуєте підливу й варите їх в ній.
І тут я починаю розуміти, що зробив помилку. Бо пояснення «готуєте підливу й варите їх в ній» звучало для мене приблизно так само, як «будуєте космічний корабель і летите на ньому в космос». Оговтавшись, я згадав, що маю доступ до Інтернету. А там вже точно є все - включно із рецептом приготування чорта лисого.
Втім, мої сподівання на Інтернет не виправдалися. Звичайно ж, я знайшов у його нетрях не один рецепт за темою. Але всі вони передбачали, що споживач інформації має дещо ширші пізнання в кулінарії, ніж тато Данила та Дарусі.
Почухавши потилицю, я подзвонив батькові й виклав йому суть проблеми. Це було правильне рішення, бо розмова з ним дала мені потужний заряд оптимізму. Тож спати я лягав зі святою переконаністю, що завтра до приїзду дружини зі Львова я приготую МЄГА-голубці, які увійдуть в історію нашої сім’ї, як найвище досягнення кулінарного мистецтва.
Встав я раненько. Збігав у магазин за кров’ю помідорів й почав шаманити над сковорідкою. Все йшло чудово. Підлива виглядала настільки апетитною, що я ледве не захлинувся власною слиною. Зрештою, в якийсь момент я зрозумів, що кривава суміш готова до того, щоб нею можна було вкрити тільця майбутніх МЄГА-голубців, й терпляче став вижидати кінцевого результату. При цьому я абсолютно не звітував собі в тому, скільки для цього знадобиться часу. В цьому питанні я повністю поклався на інтуїцію, й викрутив вогонь лише тоді, коли сік помідорів із каструлі став вистрибувати на пічку, яку я любовно вимив напередодні.
Потім я розбудив дітей. Ми трохи перекусили сирочками й поїхали на вокзал зустрічати маму. Побачивши голубці на плиті, мама сходила в накаут. А потім ми всі сіли пожирати приготовлену мною страву. Точніше буде сказати, всі сіли подивитися, як її буду пожирати я, оскільки діти практично відразу вирішили, що їсти це неможливо, а дружина, намагаючись бути максимально коректною, сплавила мені в тарілку лише капустяне листя.
Утім, засмутився я не так, щоб дуже. По-перше, я звітував собі в тому, що відтепер на кухні знову є кому порядкувати. По-друге, надвечір до нас мали прийти гості, тож два МЄГА-голубці, які залишилися в каструлі, ми можемо подати їм, як ексклюзивну страву, на якій вони просто не розуміються. Зрештою, все так і сталося. І тепер я почуваюся надзвичайно щасливою людиною, оскільки внаслідок моїх кулінарних експериментів ніхто сильно не постраждав.
Перспектива експериментів із усілякими інгредієнтами мене лякала непередбачуваністю результату. Звичайно ж, найбільше я боявся не за себе, а за
двох маленьких створінь, одному з яких у суботу мало виповнитися чотири рочки. І, треба визнати, боявся я небезпідставно.
Попри мої нелюдські потуги в галузі бутербродного мистецтва, у п’ятницю ввечері діти категорично відмовилися їсти хліб, прикрашений маслом, сиром і ковбасою. Хтось із них пригадав, що в хаті мали ще залишитися хрусткі зернові подушечки «Хрутка» й шоколадні кульки «Несквік». Довелося бігти за молоком і тішитися тим, що мої малі хоч щось їдять.
У суботу зранку я знову зробив бутерброди. Цього разу мені випала нагода відсвяткувати перемогу: Даня і Даша їх таки з’їли, вочевидь, побоюючись, що в іншому випадку татко може влаштувати їм локальний голодомор.
Ближче до обіду привітати Дашу з днем народження приїхала теща. Вона привезла з собою смачнючий торт ручної роботи й вказала на те, що я не використовую потенціалу курячих яєць. На моє зауваження, що Даня категорично відмовляється їсти яєчню, теща сказала, що яйця придатні не тільки для того, щоб завалити Януковича можна не тільки смажити, але й варити. Спостерігаючи за тим, з яким ентузіазмом Даша з’їла яєчню, а Даня проковтнув зварене яйце, я оголосив про капітуляцію з кухні й провів серед дітей тендер на кращий заклад громадського харчування, в якому ми будемо святково вечеряти. Як і слід було очікувати, переміг Макдональдз. Відтак залишилося вечір простояти і ранок протриматися.
Повертаючись із «сімейного ресторану», в якому Даня й Даша більше гралися іграшками, ніж їли, ми запаслися глазурованими сирками. Аж раптом я побачив магазинчик «Київські напівфабрикати» й роздуплив очевидну річ: млинці з м’ясом, які там продаються, - це ще одна рятівна соломинка. Адже що може бути простіше - вивалюєш їх на намащену сковорідку й перегортаєш, поки не почуєш запах смаленого!
Втім, коли я опинився біля вітрини й побачив там голубці, у моїх мізках щось раптом перемкнуло.
- Дайте мені вісім голубців, - впевнено сказав я.
Діти перезирнулися. Підбадьорюючи їх і себе, я поцікавився у продавця, як голубці готувати.
- Ну, як? - здивувалася дама бальзаківського віку. - Готуєте підливу й варите їх в ній.
І тут я починаю розуміти, що зробив помилку. Бо пояснення «готуєте підливу й варите їх в ній» звучало для мене приблизно так само, як «будуєте космічний корабель і летите на ньому в космос». Оговтавшись, я згадав, що маю доступ до Інтернету. А там вже точно є все - включно із рецептом приготування чорта лисого.
Втім, мої сподівання на Інтернет не виправдалися. Звичайно ж, я знайшов у його нетрях не один рецепт за темою. Але всі вони передбачали, що споживач інформації має дещо ширші пізнання в кулінарії, ніж тато Данила та Дарусі.
Почухавши потилицю, я подзвонив батькові й виклав йому суть проблеми. Це було правильне рішення, бо розмова з ним дала мені потужний заряд оптимізму. Тож спати я лягав зі святою переконаністю, що завтра до приїзду дружини зі Львова я приготую МЄГА-голубці, які увійдуть в історію нашої сім’ї, як найвище досягнення кулінарного мистецтва.
Встав я раненько. Збігав у магазин за кров’ю помідорів й почав шаманити над сковорідкою. Все йшло чудово. Підлива виглядала настільки апетитною, що я ледве не захлинувся власною слиною. Зрештою, в якийсь момент я зрозумів, що кривава суміш готова до того, щоб нею можна було вкрити тільця майбутніх МЄГА-голубців, й терпляче став вижидати кінцевого результату. При цьому я абсолютно не звітував собі в тому, скільки для цього знадобиться часу. В цьому питанні я повністю поклався на інтуїцію, й викрутив вогонь лише тоді, коли сік помідорів із каструлі став вистрибувати на пічку, яку я любовно вимив напередодні.
Потім я розбудив дітей. Ми трохи перекусили сирочками й поїхали на вокзал зустрічати маму. Побачивши голубці на плиті, мама сходила в накаут. А потім ми всі сіли пожирати приготовлену мною страву. Точніше буде сказати, всі сіли подивитися, як її буду пожирати я, оскільки діти практично відразу вирішили, що їсти це неможливо, а дружина, намагаючись бути максимально коректною, сплавила мені в тарілку лише капустяне листя.
Утім, засмутився я не так, щоб дуже. По-перше, я звітував собі в тому, що відтепер на кухні знову є кому порядкувати. По-друге, надвечір до нас мали прийти гості, тож два МЄГА-голубці, які залишилися в каструлі, ми можемо подати їм, як ексклюзивну страву, на якій вони просто не розуміються. Зрештою, все так і сталося. І тепер я почуваюся надзвичайно щасливою людиною, оскільки внаслідок моїх кулінарних експериментів ніхто сильно не постраждав.