Найвище знання
Є в мене старий друг - із тих, з ким я ще разом під стіл ходив.
Вряди-годи, коли в нього по бізнесу виникають проблеми, він напивається й дзвонить поговорити про життя. За його історіями можна було б книжку про особливості ведення національного бізнесу написати. Але він книжок не читає й дзвонить не для того, щоб я книжки писав.
Усі його розповіді завжди закінчуються численними запитаннями, на які він хоче почути від мене відповіді. Я намагаюся бути вдячним слухачем. І до останнього часу завжди прагнув відповідати настільки ґрунтовно, наскільки розумівся на ситуації. Але він щоразу мені заперечував й казав, що я в його проблемі не бачу якихось нюансів, тому ці мої поради йому навряд чи допоможуть.
І ось одного разу він дзвонить знову. Знову в нього проблема й історія, яку треба обміркувати й перезавантажити. Він довго переповідає її в найменших деталях й закінчує каскадом із запитань: «Ну от що за фігня? Чому так? Я їм що - рудий? Чому вони на мене так насіли?» Не довго думаючи, на всі його «чому?» я даю чітку й однозначну відповідь: «Тому що всі вони - негідники, покидьки й підараси!» Він кілька секунд мовчить.
А потім каже: «Дякувати богу, хоч ти мене розумієш!»
Сказано було це так, що я відразу відчув себе щонайменше доктором психології й духовним гуру, який володіє якимось найвищим знанням. Я збагнув, що нарешті сказав йому те, що він завжди під час таких ось розмов хотів від мене почути, а натомість одержував непотрібні йому поради!
Відтоді я завжди кажу йому те, що він хоче почути у важку хвилину.
От він вчора дзвонив… Гарна вийшла розмова! Щоправда, для мене стало очевидним, що настав час розширяти синонімічний ряд…