У другій половині непевних дев’яностих, коли в депутати Верховної Ради дерлися всі, кому не ліньки, до мене звернувся один добродій. Йому - абсолютно пересічному вболівальнику за долю народу - наснилося, що він феєрично розсікає стінами парламенту, змушуючи життя в країні щохвилинно налагоджуватися. Добродій, ясна річ, вирішив, що сон був віщим. Власне, тому він і приперся до мене з проханням допомогти з «розкруткою» свого скромного імені.
Зваживши на матеріальну сторону пропозиції, я сказав, що готовий кувати залізо, не відходячи від каси. А перше, що він має зробити, - піти до стоматолога й навести порядок у власній пащі.
- Тільки не зуби! - почав відмахуватися кандидат у
захисники інтересів народу, апелюючи до моєї тонкої душевної організації.
- Якщо це принципова і остаточна позиція, то я навряд чи зможу Вам чимось допомогти, - невблаганно розвів руками я.
Словом, співпраці у нас не вийшло. Добродій так нічого й не зробив із своїми зубами й успішно пролетів повз веселе життя, яке гарантує Верховна Рада.
Але його намагання не були марними. Адже тепер у мене є чудова ілюстрація того, чому деякі люди не можуть добиватися поставлених цілей.