березнева Польща
У Фейсбучику поширювали фотографію Гданська з висоти пташиного льоту. І це була любов з першого погляду: я зрозуміла, що хочу туди поїхати от прям щаз. Не довго думаючи, підбила подружку на поїздку в Польщу. Дивитися Гданськ.
Часу у нас було геть мало, зате планів гора: 3 міста за 4 дні. Гданськ, Вроцлав і Краків. Я не була лиш в Гданську, але Вроцлав теж не дуже пам’ятала: коли я в ньому була, то не мала часу на оглядини.
Зі Львова вирушили з розрахунком, аби вранці приїхати до Варшави, а потім пересісти на Гданськ. У Львові мене зловив приватний перевізник, і запропонував довезти на 40 грн дешевше за рейсовий автобус. Я собі так згадала автобусне пекло, коли всі тобі сунуть до рук цигарки і горілку, і вирішила, що краще їхати маленьким бусом.
Але нам таки дали заховати сигарети, тут ми не відкрутилися. На наше явне небажання везти понад дві дозволені пачки пасажири обурилися: «Ну як це не помогти хорошій людині?!» …
Доїхали до кордону, а там поляки як з ланцюга зірвалися, присікувалися страшно. От і до мене присіклися, мовляв, раз ти їдеш по «культурній» візі, то де твоє запрошення? А де ж? У консульстві. Ніхто мені документів не повертав, а я й не здогадалася запитати. Тоді прикордонник вимагає журналістське посвідчення. Я лап-лап - нема! Виявилося, лишила його в зимовій куртці в кишені. Мене трусить, ну все, думаю, вернуть в Україну - поїду Меллон шукати. Прикордонник вимагає показати гроші. А гроші на картці. Прикордонник радить змити картку в унітаз)) ну коротше, я мало не посивіла так нервувала. Чесно їду на 4 дні подивитися Польщу, а наче злодійка… Зробила висновки на майбутнє)
Ми під’їхали до кордону об 11 годині вечора 9 числа, а у одної панянки віза була з 10 числа. Нас поставили чекати годину, поки настане те 10 число. А по годині відправили «на яму», де розкрутили весь бусик в пошуках контрабанди. І таки її знайшли. Водій мусив заплатити штраф понад тисячу євро, а ми промаринувалися на кордоні до 4 ранку і аж потім поїхали на Варшаву.
У Варшаві погуляли трохи по центру і поїхали в єбєня, де зупиняється Polski bus. Це польський лоу-кост, чим раніше купуєш квитки, тим дешевше. Купуєш в інтернеті, переписуєш номер резервації - готово. Польським бусом їздить переважно молодь, він двоповерховий і зручний, там є вай-фай і дають булочки з чаєм чи соком. А іноді навіть морозиво.
Гданськ.
В Гданськ не можна їхати з самого початку. Гданськ мусить бути кульмінацією, апогеєм поїздки. Він прекрасний, як не крути. Багато місць я впізнала (бо ж писала колись про Гданськ), багато чого побачила того, що не можна було нагуглити в інтернеті. Наприклад, бічні вулички з фігурними ґанками, кам’яними кулями, левами, морськими звірами і драконами, що прикрашають вступ до ґанку, уже старими, позеленілими від вологості. Гданськом чудово гуляти вранці, в обід і ввечері. Він прекрасний, але чомусь не перенасичений туристами, як той же Краків.
Зате маєте такі гастрономічні tips: у Гданську по понеділках є знижка на пиво, яке продають по 2-4 злотих (проти 8-10 як зазвичай). Ще там на ввулиці Длугій біля Ратуші з протилежного боку і трохи у напрямку золотих воріт є дуже дешева столовка Neptun Bar. Там смачний поживний суп за 3 злотих і два види салату на тарілці за 4 злотих.
Музеї не вразили. Я відвідала археологічний музей та філіал музею народового в зеленій брамі, в якому мала бути виставка мистецтва 15 ст. Хотіла пофоткати костюми польські тогочасні. А виявилося, що експонують італійських художників. Археологічний музей ніочьом, крім великої колекції патологій на кістках (болячки, травми, які відбиваються на кістякові), які підписані і показані стрілочками. Рай для біо-антрополога, певно!
Ну, що ще сказати про Гланськ? Там атмосферно, дуже приємно гуляти, історичний дух. В сезон є кілька точок, де можна піднятися на вежу і сфоткати краєвиди. Це або ратуша, або археологічний музей або ще якийсь собор. Ярина піднімалася в музеї, а я зажмотилася віддати 5 злотих як всігда.
Побачила двір Артуса і оту піч, яка дуже відома з дуже крутими кахлями. Ну таке, у нас народні кахлі були луччі, на мою скромну думку. Ще дуже сподобалися низенькі двері в витверезник у ратуші. Ми вирішили, що вони такі низькі, аби туди вповзати по п’яні, а не входили. І в якийсь момент навіть подумали сповзати туди після понеділка - дня пивових знижок.
Вроцлав.
У Вроцлав їхали в ніч, виїзд майже о 12, приїзд о 8. Вроцлав справляє зовсім інше враження, ніж Гданськ. Великий, динамічний, без явно вираженого закритого історичного центру, але все так само зручний для ходіння і гуляння. Після Гданська Вроцлав враження як такого не справив. Хіба острів Тумський у деяких місцях порадував нагромадженням архітектури різних епох.
Розкручена «найстаріша півніца Європи» з 13 століття виявилася місцем вельми пафосним і нас вистачило лише на те, аби зазирнути всередину. Тому ми попросили місцевого хлопця, у якого зупинилися, відвезти нас у якесь трушне місце з дешевим пивом.
Низка таких місць виявилася у залізничному насипі. Поїзди їздять прямо над головами відвідувачів місцевих забігайлівок і секс-шопів. Насип довгий, і «наше» місце знаходиться у самому кінці.
На вигляд воно не видається атмосферним, зате тут чеський чорний козел на розлив по 6 злотих. Пару кухликів, і заклад на очах стає атмосферним :) Поступово підтягуються люди, і ось уже якийсь підстаркуватий поляк кричить, що «Украйна і Польська - спільне панство!». «Угу», - бурчу я. - «Тіки не таке, як було колись».
На завершення був Краків, у який ми добралися на все тому ж польські бусі за 12 злотих, що дуже дешево, як на мій смак. У Кракові нас добряче відволікла від пізнання міста Галерея Краковська, але навіть попри неї ми відкрили пару хороших місць. Атмосферний ресторанчик «Магія» у музеї історичному та гарно захований бар «Пауза», з невеликим вибором пива, але чудовими світловими інсталяціями на стінах.
Польща туристична
Щоразу, як я повертаюся з Польщі, я не можу стримати свого захвату від того, як поляки просувають туристичну привабливість країни. Це гігантська програма, і вона рано чи пізно запрацює. Нині Польщу розглядають радше як додаток до подорожі. Вона є воротами в «справжню» Європу. Для багатьох самоціллю є відвідини Іспанії, Італії, Франції… але не Польщі. Польща цікавить як самостійна одиниця хіба як лижний курорт. Тому Польщу включають у пакетні автобусні тури, типу пробігтися за 3 годин по центру Варшави і потому…
Але, якщо подумати, Польща не гірша для весняно-осінньо-зимового відпочинку, ніж Західна Європа. Вона програє хіба музеями, ну але я переконана, що мало хто з туристів має за самоціль побачити класику європейського мистецтва чи вишуковує якісь специфічні експонати, типу взуття 15 сторіччя (як я, гг). Народ «відмічається» у Луврі, чи, скажімо, у музеї-театрі Далі, бо так прийнято і треба ж усім потім похвастатися. Але саме щоб гуляти, милуватися, ніжитися у ресторанчиках… то Польща то є супер варіант! Приправлений ще відсутністю мовного бар’єру , приємними цінами і доступністю з України як по небу, так і по землі.
Але ж хіба не вражає те, як було відбудовано центри польських міст після другої світової? Історичні центри Варшави і Гданська були практично повністю зруйновані, а потім відбудовані так, як було. Так, що навіть ЮНЕСКО вніс цю відбудову до світової культурної спадщини (у Варшаві). Тобто потрібна була воля людей, які б думали в першу чергу не про те, щоби нагрести собі побільше корисної площі в центрі (будуючи скляні багатоповерхові кубики), а про те, щоби відбудова виглядала історичною. І мене це захоплює.
Часу у нас було геть мало, зате планів гора: 3 міста за 4 дні. Гданськ, Вроцлав і Краків. Я не була лиш в Гданську, але Вроцлав теж не дуже пам’ятала: коли я в ньому була, то не мала часу на оглядини.
Зі Львова вирушили з розрахунком, аби вранці приїхати до Варшави, а потім пересісти на Гданськ. У Львові мене зловив приватний перевізник, і запропонував довезти на 40 грн дешевше за рейсовий автобус. Я собі так згадала автобусне пекло, коли всі тобі сунуть до рук цигарки і горілку, і вирішила, що краще їхати маленьким бусом.
Але нам таки дали заховати сигарети, тут ми не відкрутилися. На наше явне небажання везти понад дві дозволені пачки пасажири обурилися: «Ну як це не помогти хорошій людині?!» …
Доїхали до кордону, а там поляки як з ланцюга зірвалися, присікувалися страшно. От і до мене присіклися, мовляв, раз ти їдеш по «культурній» візі, то де твоє запрошення? А де ж? У консульстві. Ніхто мені документів не повертав, а я й не здогадалася запитати. Тоді прикордонник вимагає журналістське посвідчення. Я лап-лап - нема! Виявилося, лишила його в зимовій куртці в кишені. Мене трусить, ну все, думаю, вернуть в Україну - поїду Меллон шукати. Прикордонник вимагає показати гроші. А гроші на картці. Прикордонник радить змити картку в унітаз)) ну коротше, я мало не посивіла так нервувала. Чесно їду на 4 дні подивитися Польщу, а наче злодійка… Зробила висновки на майбутнє)
Ми під’їхали до кордону об 11 годині вечора 9 числа, а у одної панянки віза була з 10 числа. Нас поставили чекати годину, поки настане те 10 число. А по годині відправили «на яму», де розкрутили весь бусик в пошуках контрабанди. І таки її знайшли. Водій мусив заплатити штраф понад тисячу євро, а ми промаринувалися на кордоні до 4 ранку і аж потім поїхали на Варшаву.
У Варшаві погуляли трохи по центру і поїхали в єбєня, де зупиняється Polski bus. Це польський лоу-кост, чим раніше купуєш квитки, тим дешевше. Купуєш в інтернеті, переписуєш номер резервації - готово. Польським бусом їздить переважно молодь, він двоповерховий і зручний, там є вай-фай і дають булочки з чаєм чи соком. А іноді навіть морозиво.
Гданськ.
В Гданськ не можна їхати з самого початку. Гданськ мусить бути кульмінацією, апогеєм поїздки. Він прекрасний, як не крути. Багато місць я впізнала (бо ж писала колись про Гданськ), багато чого побачила того, що не можна було нагуглити в інтернеті. Наприклад, бічні вулички з фігурними ґанками, кам’яними кулями, левами, морськими звірами і драконами, що прикрашають вступ до ґанку, уже старими, позеленілими від вологості. Гданськом чудово гуляти вранці, в обід і ввечері. Він прекрасний, але чомусь не перенасичений туристами, як той же Краків.
Зате маєте такі гастрономічні tips: у Гданську по понеділках є знижка на пиво, яке продають по 2-4 злотих (проти 8-10 як зазвичай). Ще там на ввулиці Длугій біля Ратуші з протилежного боку і трохи у напрямку золотих воріт є дуже дешева столовка Neptun Bar. Там смачний поживний суп за 3 злотих і два види салату на тарілці за 4 злотих.
Музеї не вразили. Я відвідала археологічний музей та філіал музею народового в зеленій брамі, в якому мала бути виставка мистецтва 15 ст. Хотіла пофоткати костюми польські тогочасні. А виявилося, що експонують італійських художників. Археологічний музей ніочьом, крім великої колекції патологій на кістках (болячки, травми, які відбиваються на кістякові), які підписані і показані стрілочками. Рай для біо-антрополога, певно!
Ну, що ще сказати про Гланськ? Там атмосферно, дуже приємно гуляти, історичний дух. В сезон є кілька точок, де можна піднятися на вежу і сфоткати краєвиди. Це або ратуша, або археологічний музей або ще якийсь собор. Ярина піднімалася в музеї, а я зажмотилася віддати 5 злотих як всігда.
Побачила двір Артуса і оту піч, яка дуже відома з дуже крутими кахлями. Ну таке, у нас народні кахлі були луччі, на мою скромну думку. Ще дуже сподобалися низенькі двері в витверезник у ратуші. Ми вирішили, що вони такі низькі, аби туди вповзати по п’яні, а не входили. І в якийсь момент навіть подумали сповзати туди після понеділка - дня пивових знижок.
Вроцлав.
У Вроцлав їхали в ніч, виїзд майже о 12, приїзд о 8. Вроцлав справляє зовсім інше враження, ніж Гданськ. Великий, динамічний, без явно вираженого закритого історичного центру, але все так само зручний для ходіння і гуляння. Після Гданська Вроцлав враження як такого не справив. Хіба острів Тумський у деяких місцях порадував нагромадженням архітектури різних епох.
Розкручена «найстаріша півніца Європи» з 13 століття виявилася місцем вельми пафосним і нас вистачило лише на те, аби зазирнути всередину. Тому ми попросили місцевого хлопця, у якого зупинилися, відвезти нас у якесь трушне місце з дешевим пивом.
Низка таких місць виявилася у залізничному насипі. Поїзди їздять прямо над головами відвідувачів місцевих забігайлівок і секс-шопів. Насип довгий, і «наше» місце знаходиться у самому кінці.
На вигляд воно не видається атмосферним, зате тут чеський чорний козел на розлив по 6 злотих. Пару кухликів, і заклад на очах стає атмосферним :) Поступово підтягуються люди, і ось уже якийсь підстаркуватий поляк кричить, що «Украйна і Польська - спільне панство!». «Угу», - бурчу я. - «Тіки не таке, як було колись».
На завершення був Краків, у який ми добралися на все тому ж польські бусі за 12 злотих, що дуже дешево, як на мій смак. У Кракові нас добряче відволікла від пізнання міста Галерея Краковська, але навіть попри неї ми відкрили пару хороших місць. Атмосферний ресторанчик «Магія» у музеї історичному та гарно захований бар «Пауза», з невеликим вибором пива, але чудовими світловими інсталяціями на стінах.
Польща туристична
Щоразу, як я повертаюся з Польщі, я не можу стримати свого захвату від того, як поляки просувають туристичну привабливість країни. Це гігантська програма, і вона рано чи пізно запрацює. Нині Польщу розглядають радше як додаток до подорожі. Вона є воротами в «справжню» Європу. Для багатьох самоціллю є відвідини Іспанії, Італії, Франції… але не Польщі. Польща цікавить як самостійна одиниця хіба як лижний курорт. Тому Польщу включають у пакетні автобусні тури, типу пробігтися за 3 годин по центру Варшави і потому…
Але, якщо подумати, Польща не гірша для весняно-осінньо-зимового відпочинку, ніж Західна Європа. Вона програє хіба музеями, ну але я переконана, що мало хто з туристів має за самоціль побачити класику європейського мистецтва чи вишуковує якісь специфічні експонати, типу взуття 15 сторіччя (як я, гг). Народ «відмічається» у Луврі, чи, скажімо, у музеї-театрі Далі, бо так прийнято і треба ж усім потім похвастатися. Але саме щоб гуляти, милуватися, ніжитися у ресторанчиках… то Польща то є супер варіант! Приправлений ще відсутністю мовного бар’єру , приємними цінами і доступністю з України як по небу, так і по землі.
Але ж хіба не вражає те, як було відбудовано центри польських міст після другої світової? Історичні центри Варшави і Гданська були практично повністю зруйновані, а потім відбудовані так, як було. Так, що навіть ЮНЕСКО вніс цю відбудову до світової культурної спадщини (у Варшаві). Тобто потрібна була воля людей, які б думали в першу чергу не про те, щоби нагрести собі побільше корисної площі в центрі (будуючи скляні багатоповерхові кубики), а про те, щоби відбудова виглядала історичною. І мене це захоплює.