Тема цицьок не розкрита... по життю
Сьогодні один чоловік сказав, що «багатьом чоловікам подобаються малі груди», мовляв, не треба комплексувати. Так, я знаю, що багатьом подобаються. Але між тим у мене виникла ідея розповісти про те, що таке бути жінкою з малими грудьми. Як воно - жити з цим.
У мене - неповний перший розмір.
Одразу скажу, що жоден із моїх чоловіків ніколи не казав мені і слова про те, що у мене щось не те. Також починаючи від 19 років я ніколи не мала проблем із чоловіками. По суті, у мене не було і тижня паузи між стосунками. Та і дня не було паузи. У певному віці прийшла навіть впевненість, що я можу звабити будь-кого. Зараз теж ця впевненість є, за виключенням того, що чоловіків відлякує моє заміжжя і діти… Тобто казати, що розмір грудей якось ускладнив мені стосунки з чоловіками, я не можу.
Між тим кожного Божого дня я несу на собі тавро малих цицьок.
Колись у фейсбуці хтось досить розумний (як мені завжди здавалося) написав, мовляв, коли у транспорті ковзаєш по жіночій фігурі, по стрункій талії… а потім бац - і шия! - то це дуже висаджує. Мовляв, жінки, не робіть так. Оце враження про «висаджує» за мною йде крок у крок. Це означає, що ти не можеш носити одяг без ліфчика-протеза, який візуально «робить груди». Бо людей «висаджує», шокує така фігура. Особливо коли у тебе яскраво виражений перехід від стегон до талії - як у мене. Око так і хоче довершеності …а нема!
Тобто кожен божий день, у спеку і у холод, я ношу ліфчик із поролоновими вкладками. Це дратує, тому що іноді хочеться вдягнути платтячко на бретельках, під яким негарно виглядає білизна. А іноді дуже хочеться декольтоване плаття або вечірнє… і вони відпадають з тих же причин - неможливо носити без білизни.
Ясно, що і на пляжі почуваєшся некомфортно. З вкладками ліфчик типу пушап довго сохне, а звичайний теж справляє враження «ГДЄ?!».
Це був одяг. Далі іде цілий пласт «культури», так би мовити, гендерних уявлень про жіночу фігуру.
Ви не уявляєте, скільки разів я чула фразу «баба бєз сісєк - нє баба». Під практично кожним відео спортсменок, які серйозно качаються (а отже, часто втрачають сіськи) хоча б 20% коментарів буде на тему «а гдє сіські?», «фууу, нет сісєк!». Спробуйте зайти в ютуб і пошукати воркаути від дівчат… В коментарях там точно це буде.
Не кажучи вже про поклоніння цицькам, яке іде звідусіль від чоловічої частини людства, будь то Інтернет чи реал. Просто ця тема переслідує..."уууу, сіськи..."
Скільки разів я бачила, як в інтернетах чоловіки принижували жінку-опонентку тільки через те, що у неї малий розмір?
Добре, що хоч порнуха останні роки тяжіє до 1-2 розміру… Може виросте покоління чоловіків, які будуть нормально сприймати такі груди?
Хоча я і повному першому була б рада!
Навіть мама моя сказала десь пару місяців назад: «Де цицьки? Раніше хоч щось було, а зараз взагалі нічого» - дякую, мамо, підбадьорила :)
Коли мені було 14 ми пішли з мамою купляти мій перший ліфчик. Я дуже-дуже комплексувала і боялася, мене прямо колотило. І от заходимо у павільйон, мама добирає мені бюстик. Продавщиця дивиться на мене і каже: «У нас таких маленьких размеров даже и не бывает!» Мене як прорвало на реви, як вибігла я звідти….Досі не забула ту травму.
Перші півроку свого співжиття із першим чоловіком (мені було 19) я не роздягалася при ньому. Ніколи. Так і спала «в протезах». Доки той чоловік мене не почав «розкривати» і розкомплектовувати.
Насправді все пізнається у порівнянні. Два роки у мене був третій розмір - коли я годувала груддю. І це, я вам скажу, величезна різниця у відчуттях. Відчуття свободи))
Я люблю свою фігуру. У мене тонка талія, стрункі ноги, гарна задниця. Уже кубіки прокльовуються, принаймні верхніх 4. І для повного щастя мені не вистачає цицьок. Тож я поставила собі певну задачу. Якщо я її виконаю до весни, то я собі поставлю цицьки (це прошу не коментувати ніяк).
Дуже багато хто фукає цю тему. Але у мене був досвід «штучного» подолання комплексів. Раніше у мене були щілини між зубами. Мама не вважала за потрібне щось із цим робити, бо «і так красиво», а «людина цінна душею». В результаті я ніколи не посміхалася відкрито, на фото ніколи не відкривала рота. А коли таке траплялося випадково, то потім у фотошопі замазувала білуватою фарбою щілини. Коли говорила, то завжди зажимала рота, аби не видно було зубів (ця звичка у мене і досі, на жаль…). Рішення моєї проблеми коштувало 1200 грн і 5 годин праці. Я не можу вам передати, що я відчувала, коли вперше посміхнулася відкрито! Те саме має бути і з цицьками. Я хочу носити вирізи, я хочу фотографуватися голяка! Я хочу цицьки) і я люблю цицьки :)
Ну і про революцію. Бо зараз без революції ніяк.
Стоїмо з кумою в осаді біля будинку профспілок, навколо беркут…. А нам приткнутися нема куди, почуваємося зайвими і непотрібними.
- Давай хоча б на барикади заліземо і грудь оголимо! Це ж класика! - пропоную я.
- Пх, знайшлися дві, яким є ще оголяти! - парирує Меллон, - Ми можемо оголити, звісно, тіки ніхто не пойме, що то грудь…
Отак і живем.
У мене - неповний перший розмір.
Одразу скажу, що жоден із моїх чоловіків ніколи не казав мені і слова про те, що у мене щось не те. Також починаючи від 19 років я ніколи не мала проблем із чоловіками. По суті, у мене не було і тижня паузи між стосунками. Та і дня не було паузи. У певному віці прийшла навіть впевненість, що я можу звабити будь-кого. Зараз теж ця впевненість є, за виключенням того, що чоловіків відлякує моє заміжжя і діти… Тобто казати, що розмір грудей якось ускладнив мені стосунки з чоловіками, я не можу.
Між тим кожного Божого дня я несу на собі тавро малих цицьок.
Колись у фейсбуці хтось досить розумний (як мені завжди здавалося) написав, мовляв, коли у транспорті ковзаєш по жіночій фігурі, по стрункій талії… а потім бац - і шия! - то це дуже висаджує. Мовляв, жінки, не робіть так. Оце враження про «висаджує» за мною йде крок у крок. Це означає, що ти не можеш носити одяг без ліфчика-протеза, який візуально «робить груди». Бо людей «висаджує», шокує така фігура. Особливо коли у тебе яскраво виражений перехід від стегон до талії - як у мене. Око так і хоче довершеності …а нема!
Тобто кожен божий день, у спеку і у холод, я ношу ліфчик із поролоновими вкладками. Це дратує, тому що іноді хочеться вдягнути платтячко на бретельках, під яким негарно виглядає білизна. А іноді дуже хочеться декольтоване плаття або вечірнє… і вони відпадають з тих же причин - неможливо носити без білизни.
Ясно, що і на пляжі почуваєшся некомфортно. З вкладками ліфчик типу пушап довго сохне, а звичайний теж справляє враження «ГДЄ?!».
Це був одяг. Далі іде цілий пласт «культури», так би мовити, гендерних уявлень про жіночу фігуру.
Ви не уявляєте, скільки разів я чула фразу «баба бєз сісєк - нє баба». Під практично кожним відео спортсменок, які серйозно качаються (а отже, часто втрачають сіськи) хоча б 20% коментарів буде на тему «а гдє сіські?», «фууу, нет сісєк!». Спробуйте зайти в ютуб і пошукати воркаути від дівчат… В коментарях там точно це буде.
Не кажучи вже про поклоніння цицькам, яке іде звідусіль від чоловічої частини людства, будь то Інтернет чи реал. Просто ця тема переслідує..."уууу, сіськи..."
Скільки разів я бачила, як в інтернетах чоловіки принижували жінку-опонентку тільки через те, що у неї малий розмір?
Добре, що хоч порнуха останні роки тяжіє до 1-2 розміру… Може виросте покоління чоловіків, які будуть нормально сприймати такі груди?
Хоча я і повному першому була б рада!
Навіть мама моя сказала десь пару місяців назад: «Де цицьки? Раніше хоч щось було, а зараз взагалі нічого» - дякую, мамо, підбадьорила :)
Коли мені було 14 ми пішли з мамою купляти мій перший ліфчик. Я дуже-дуже комплексувала і боялася, мене прямо колотило. І от заходимо у павільйон, мама добирає мені бюстик. Продавщиця дивиться на мене і каже: «У нас таких маленьких размеров даже и не бывает!» Мене як прорвало на реви, як вибігла я звідти….Досі не забула ту травму.
Перші півроку свого співжиття із першим чоловіком (мені було 19) я не роздягалася при ньому. Ніколи. Так і спала «в протезах». Доки той чоловік мене не почав «розкривати» і розкомплектовувати.
Насправді все пізнається у порівнянні. Два роки у мене був третій розмір - коли я годувала груддю. І це, я вам скажу, величезна різниця у відчуттях. Відчуття свободи))
Я люблю свою фігуру. У мене тонка талія, стрункі ноги, гарна задниця. Уже кубіки прокльовуються, принаймні верхніх 4. І для повного щастя мені не вистачає цицьок. Тож я поставила собі певну задачу. Якщо я її виконаю до весни, то я собі поставлю цицьки (це прошу не коментувати ніяк).
Дуже багато хто фукає цю тему. Але у мене був досвід «штучного» подолання комплексів. Раніше у мене були щілини між зубами. Мама не вважала за потрібне щось із цим робити, бо «і так красиво», а «людина цінна душею». В результаті я ніколи не посміхалася відкрито, на фото ніколи не відкривала рота. А коли таке траплялося випадково, то потім у фотошопі замазувала білуватою фарбою щілини. Коли говорила, то завжди зажимала рота, аби не видно було зубів (ця звичка у мене і досі, на жаль…). Рішення моєї проблеми коштувало 1200 грн і 5 годин праці. Я не можу вам передати, що я відчувала, коли вперше посміхнулася відкрито! Те саме має бути і з цицьками. Я хочу носити вирізи, я хочу фотографуватися голяка! Я хочу цицьки) і я люблю цицьки :)
Ну і про революцію. Бо зараз без революції ніяк.
Стоїмо з кумою в осаді біля будинку профспілок, навколо беркут…. А нам приткнутися нема куди, почуваємося зайвими і непотрібними.
- Давай хоча б на барикади заліземо і грудь оголимо! Це ж класика! - пропоную я.
- Пх, знайшлися дві, яким є ще оголяти! - парирує Меллон, - Ми можемо оголити, звісно, тіки ніхто не пойме, що то грудь…
Отак і живем.