Трохи іспанської виноробної глибинки
В Іспанії ми орендували невеличку віллу на узбережжі Бенісси, у місцині, яка так і називається: Коста Бенісса.
Справді райське містечко! Якщо хочеться лише пляжу і відпочинку - це воно. Нічого зайвого, лише найнеобхідніше.
Від Кости Беніси ми вирішили на пару годин вибратися оглянути сусідні принади. І ми вирушили в Йібер (Lliber), зовсім крихітне містечко з церквою Святого Кузьми і Дем’яна у центрі.
Йібер втиснутий на горі поміж плантацій білого і синього винограду. Місто настілки крихітне, що пройти з кінця в кінець його можна хвилин за 5. Але древні будівлі і вузькі вулички дають йому неабиякий колорит і роблять привабливим для відвідин за умов власного транспорту. Бо їхати туди спеціально сенсу все ж нема. Поїсти у Йібері нема де. На центральній площі є два бари, але саме їжу там якщо і подають, то після 19:30.
Така ж ситуація із їжею (кухня працює лиш ввечері) і у сусідньому Ксало (Xalo), винному містечку.
Там є музей вина (та ми з дітьми туди не пішли), і вельми симпатичні вулички, аби пройтися, гарна церква.
Хоча для мене Коста Бенісса наймиліша оку: білі вілли під черепицею найрізноманітніших конструкцій, буйство зелені і квітів, недорогі ресторанчики.
Ще дуже симпатичною для відвідин у цьому регіоні є Альтея (20 км від Бенісси): місто білих будинків, мальовничих сквериків і квітучих дерев. У Альтеї приємно гуляти і я все думала: як же світло має бути в голові у людей, що виростають у такій естетиці: біло-біло, квіти, мощені вулички, чистота….
Натомість здригаюся від згадки про наші запльовані зупинки і купи сміття, сірі будинки, сірі лавки і калюжі сечі в кожному закутку….
Справді райське містечко! Якщо хочеться лише пляжу і відпочинку - це воно. Нічого зайвого, лише найнеобхідніше.
Від Кости Беніси ми вирішили на пару годин вибратися оглянути сусідні принади. І ми вирушили в Йібер (Lliber), зовсім крихітне містечко з церквою Святого Кузьми і Дем’яна у центрі.
Йібер втиснутий на горі поміж плантацій білого і синього винограду. Місто настілки крихітне, що пройти з кінця в кінець його можна хвилин за 5. Але древні будівлі і вузькі вулички дають йому неабиякий колорит і роблять привабливим для відвідин за умов власного транспорту. Бо їхати туди спеціально сенсу все ж нема. Поїсти у Йібері нема де. На центральній площі є два бари, але саме їжу там якщо і подають, то після 19:30.
Така ж ситуація із їжею (кухня працює лиш ввечері) і у сусідньому Ксало (Xalo), винному містечку.
Там є музей вина (та ми з дітьми туди не пішли), і вельми симпатичні вулички, аби пройтися, гарна церква.
Хоча для мене Коста Бенісса наймиліша оку: білі вілли під черепицею найрізноманітніших конструкцій, буйство зелені і квітів, недорогі ресторанчики.
Ще дуже симпатичною для відвідин у цьому регіоні є Альтея (20 км від Бенісси): місто білих будинків, мальовничих сквериків і квітучих дерев. У Альтеї приємно гуляти і я все думала: як же світло має бути в голові у людей, що виростають у такій естетиці: біло-біло, квіти, мощені вулички, чистота….
Натомість здригаюся від згадки про наші запльовані зупинки і купи сміття, сірі будинки, сірі лавки і калюжі сечі в кожному закутку….