Великий брат слідкує: не виділяйся!
Останнім часом забагато повідомлень про те, як безневинних людей за ідейні переконання забирають у "каталажку", чи не так? Це вже стало інформаційним "шумом": побили жінку, яка роздавала їжу протестувальникам під УкрДомом; міліція побила адвоката, який намагався провести "швидку" до клієнтки, якій менти відмовляли у медичній допомозі; голодувальників на порозі лікарні зустрічали і допитували слідчі; активістів-мовників заарештували там, там і там... Ці повідомлення "лайкаються" і поширюються на автоматі. Їх уже фіксуєш на рівні "О, іще один" і обурено скривишся: "В країні повний бєспрєдєл!".
Цей інформаційний потік, у якому ми, свідомі громадяни, мітингувальники, протестувальники та і просто так люди крутимося, мені нагадав атмосферу, яка панує в Росії. Якщо ви бували там останнім часом, то мусили б звернути увагу на постійні нагадування в метро: "В зв'язку з загрозою терористичної атаки..." На кожній станції, постійно, безперервно нагнітається страх. Та чи тільки в метро, чи тільки в столиці? Ні! Навіть в Іркутську чи Улан-Уде висять і звучать оголошення про тероризм і вибухи. Здавалося б це і добре: попереджають людей. З іншого боку, тут убивається два зайці: влада і хороша, бо дбає про громадян, і має змогу створити у людей відчуття постійної небезпеки. І, відповідно, того, що людині потрібна влада. Яка захистить, звісно ж.
В Україні ми вже дійшли до тієї критичної точки, коли все нові і нові злочини влади не сприймаються гостро, як мали би сприйматися. Будь-який антилюдський "інформпривід" у нормальних обставинах міг би стати поштовхом до революції, масових (!) протестів і такого іншого. Але злочини, які здійснюються зараз в Україні, грають ту саму роль, що і російські попередження про тероризм: ми знаємо, що це може статися з кожним. Не важливо, б'єш ти російськомовні бігборди чи просто носиш жовто-блакитну стрічку; належиш до політичних сил чи екстремістських організацій, а чи просто наливаєш протетувальникам борщ - ти можеш бути наступним. Не важливо, є у твоїх діях кримінал чи нема. Ти маєш чітко запам'ятати, аж до асоціацій і рефлексів: українське = небезпечне, за тебе візьмуться, тебе перетре Система, тобі обламають роги. Тож НЕ ВИДІЛЯЙСЯ! І якось так поступово голова втягається в плечі, і людина, не обтяжена юнацьким максималізмом, ще сто разів подумає, йти їй на протест чи ні. Нащо воно їй треба? Вдома сім'я, робота приносить копійчину... Та і не романтики ми вже, аби за ідею іти на барикади!
Он навіть тролі перейняли тактику залякування. Коли починаєш нахабніти, починаються прозорі натяки приналежності до силових структур, потім вже і сама структура випливає, ідуть фрази на зразок: "Если ты попадешь ко мне на разговор, количество твоего свободного времени увеличится в разы! Я гарантирую это!" або Тебе будет просто достаточно позвонить по указанному номеру (дає номер, закріплений з святошинським ру мвд). А далее все станет ясно как Божий день. И пока что тебя никто не пугает. На первом этапе будет "разговор по душам". або "Послушай, журналист! Можно дать тебе совет? Веди себя скромнее, и все у тебя будет хорошо!" І хоч на 90% я переконана, що це не більше, як трольська технологія, проте вона якраз і показова: підкреслити, що ті, хто дуже виступає за мову чи українське, матиме проблеми з "верхами", владою і т.д.
Що нам робити? Перш за все - НЕ БОЯТИСЯ. Нас більше. По друге, пам'ятати сумне минуле. Пам'ятати ті часи, коли просто зникали незгодні люди (зато ковбаса була дешева і путівки працівникам безплатно видавали!). коли відбувалися отакі процеси, як от над Бродським. Пам'ятати, що всі ці повідомлення про закатованих сьогодні людей - це не шум, це реальні люди, реальні долі. Ми повинні підтримувати одне одного у таких ситуаціях. І замість обіду піти під якесь там РУ і вимагати пояснень. Не у Фейсбуках. А в "реалі". І постійно говорити, переконувати, пояснювати ситуацію людям, які далекі від інтернетів. Дати їм зрозуміти, що люди зникати знову будуть. А от дешевої ковбаси уже не буде. І путівок не буде. Не ті часи. І усвідомити, що вас залякують зумисне, що це не більш, як технологія. Невсеремося!
Цей інформаційний потік, у якому ми, свідомі громадяни, мітингувальники, протестувальники та і просто так люди крутимося, мені нагадав атмосферу, яка панує в Росії. Якщо ви бували там останнім часом, то мусили б звернути увагу на постійні нагадування в метро: "В зв'язку з загрозою терористичної атаки..." На кожній станції, постійно, безперервно нагнітається страх. Та чи тільки в метро, чи тільки в столиці? Ні! Навіть в Іркутську чи Улан-Уде висять і звучать оголошення про тероризм і вибухи. Здавалося б це і добре: попереджають людей. З іншого боку, тут убивається два зайці: влада і хороша, бо дбає про громадян, і має змогу створити у людей відчуття постійної небезпеки. І, відповідно, того, що людині потрібна влада. Яка захистить, звісно ж.
В Україні ми вже дійшли до тієї критичної точки, коли все нові і нові злочини влади не сприймаються гостро, як мали би сприйматися. Будь-який антилюдський "інформпривід" у нормальних обставинах міг би стати поштовхом до революції, масових (!) протестів і такого іншого. Але злочини, які здійснюються зараз в Україні, грають ту саму роль, що і російські попередження про тероризм: ми знаємо, що це може статися з кожним. Не важливо, б'єш ти російськомовні бігборди чи просто носиш жовто-блакитну стрічку; належиш до політичних сил чи екстремістських організацій, а чи просто наливаєш протетувальникам борщ - ти можеш бути наступним. Не важливо, є у твоїх діях кримінал чи нема. Ти маєш чітко запам'ятати, аж до асоціацій і рефлексів: українське = небезпечне, за тебе візьмуться, тебе перетре Система, тобі обламають роги. Тож НЕ ВИДІЛЯЙСЯ! І якось так поступово голова втягається в плечі, і людина, не обтяжена юнацьким максималізмом, ще сто разів подумає, йти їй на протест чи ні. Нащо воно їй треба? Вдома сім'я, робота приносить копійчину... Та і не романтики ми вже, аби за ідею іти на барикади!
Он навіть тролі перейняли тактику залякування. Коли починаєш нахабніти, починаються прозорі натяки приналежності до силових структур, потім вже і сама структура випливає, ідуть фрази на зразок: "Если ты попадешь ко мне на разговор, количество твоего свободного времени увеличится в разы! Я гарантирую это!" або Тебе будет просто достаточно позвонить по указанному номеру (дає номер, закріплений з святошинським ру мвд). А далее все станет ясно как Божий день. И пока что тебя никто не пугает. На первом этапе будет "разговор по душам". або "Послушай, журналист! Можно дать тебе совет? Веди себя скромнее, и все у тебя будет хорошо!" І хоч на 90% я переконана, що це не більше, як трольська технологія, проте вона якраз і показова: підкреслити, що ті, хто дуже виступає за мову чи українське, матиме проблеми з "верхами", владою і т.д.
Що нам робити? Перш за все - НЕ БОЯТИСЯ. Нас більше. По друге, пам'ятати сумне минуле. Пам'ятати ті часи, коли просто зникали незгодні люди (зато ковбаса була дешева і путівки працівникам безплатно видавали!). коли відбувалися отакі процеси, як от над Бродським. Пам'ятати, що всі ці повідомлення про закатованих сьогодні людей - це не шум, це реальні люди, реальні долі. Ми повинні підтримувати одне одного у таких ситуаціях. І замість обіду піти під якесь там РУ і вимагати пояснень. Не у Фейсбуках. А в "реалі". І постійно говорити, переконувати, пояснювати ситуацію людям, які далекі від інтернетів. Дати їм зрозуміти, що люди зникати знову будуть. А от дешевої ковбаси уже не буде. І путівок не буде. Не ті часи. І усвідомити, що вас залякують зумисне, що це не більш, як технологія. Невсеремося!