Людство у кольорах його дитинства
Писано для історичної рубрики "Жили", тема номеру "Кольори".
Зараз буде початок у дусі підручника з літератури, проте говорячи про дитинство кольоросимволіки, на думку спадає тільки таке: «Червоне - то любов, а чорне - то журба», як писав Д. Павличко. І полотно, де були ці «оба» було білим, кольором душі, невинності, світла, добра. І хоч основними кольорами субтрактивної моделі є жовтий, блакитний та малиновий, однак вони нездатні витіснити ту історичну тріаду, яка стала основою кольорового коду чи не цілого світу: білий, червоний, чорний.
Перші знахідки червоної крейди з охри, призначеної для створення виробів мистецтва, датуються аж 70 000 роками до н.е. і походять з печери Бломбос на узбережжі Південної Африки. Пізніше, а саме близько 30-12 тисяч років тому, на території Європи у печерах почали з’являтися неймовірної краси наскельні малюнки. Спершу це були відбитки рук. Потім - немов живі олені, бізони і мамонти, сцени полювання, ритуальних танців. У цих малюнках використовувалися червоні і чорні кольори, пізніше білі, нанесені, за даними досліджень печери Ласко у Франції, дванадцятьма різними способами. Різноманітні відтінки червоного, а також жовтий і коричневий кольори досягалися за допомогою охри. Для чорного кольору використовували перепалений магній та деревне вугілля. Білу барву видобували з крейди чи білих порід глин, посліду птахів. Для отримання барвника компоненти подрібнювали, перетирали, змішували з водою, тваринними жирами, соками рослин, кров’ю, сечею - це все допомагало фарбі гарно наноситися і утримуватися на поверхні породи.
Працюючи з кольором, давні художники виявили, що барвники мінерального походження тримаються краще, ніж органічного, тож багато доісторичних поселень показують наявність «своїх» родовищ мінералів, часто віддалених, з яких можна видобути фарби. Люди, що розмалювали печеру Ласко, проходили до 25 миль задля видобутку потрібного барвника.
Життя з якихось причин почали розфарбовувати. Барви увійшли у первісне мистецтво, магію, поховальний обряд. Захоронення часів середнього палеоліту показують застосування фарб для того чи іншого ритуалу. Звідки це пішло? Чому саме червоний, чорний і білий? Яке значеннєве навантаження несли ці кольори?
Молоко, кров та інші речі
За кам’яної доби символіка кольорів базувалася на принципах, як визначив у класичному творі «Золота гілка» Дж. Фрезер, гомеопатичної (імітативної) магії , помноженої на наївно-реалістичне мислення. Суть імітативної магії у тому, що подібне дає подібне. Наприклад, червону кров може «замінити» червона глина. Людина ж спостерігала за етапами свого життя і життя собі подібних, вона відмічала якісь фізіологічні процеси, вона знаходила, який колір дає тіло залежно від того чи іншого процесу…
Нове життя супроводжувалося білим. Спершу це було чоловіче сім’я. Потім - молоко матері. Закладалася чітка асоціація, що білий - це колір життя, невинності, дитинства, ясності, неприхованості. В.Тернер, який написав хрестоматійне дослідження із символіки кольору на прикладі південноафриканських племен, зауважує, що у племені ндембу біле стало символом виховання, спадковості, зв’язку поколінь.
Потім чорний. Чорний - колір спаленого тіла, колір екскрементів, колір гниття. Це щось погане, пов’язане зі смертю і смородом… Безперечно, ще була зміна дня і ночі. Білий день ніс із собою радість життя. Вночі тіло «помирало», чорний колір віщував біду, смерть, небезпеку.
Червоний колір не був настільки однозначним. Цей колір амбівалентний, різний, мінливий. З одного боку кров текла у жилах, даючи життя. Вона була основою руху, існування, пристрасті. З іншого боку, кров текла, коли ставалося убивство. Втрачаючи червону рідину людина втрачала життя. Кров бувала різною. В уяві первісних людей нанесення червоної охри на голову чи пахову зону померлих означало кров. А ось хорошу чи погану кров? У потрійному похованні Долні Вестоніце з Чехії (28-26 тисяч років до н.е.) знайшли двох чоловіків і жінку. Голови чоловіків і пахова зона жінки вкриті охрою, і дослідники, розуміючи, що «пахова» кров є «дурною», не розуміють, чому тоді кров на голові так само «погана»? Чи все-таки «хороша»?
Хороша кров - це кров у тілі, кров, пролита на полюванні. Вона є «білою». Погана кров - це кров убивства. Вона є «чорною». Для позначення поганої людини племена ндембу казали, що це «людина із чорною печінкою», хоча плоть і тілесність завжди асоціювалася із червоним. Про гарну людину - навпаки: «людина із білою печінкою». У нас досі про сварливих чи здатних на вроки жінок кажуть «чорнорота». Поєднання червоного із білим чи чорним у первісних ритуалах посилювало той чи інший прояв червоного.
Червоний означав життя і смерть, пристрасть, любов, тіло. Процес убивства, пов’язаний із чоловіком, і процес народження, пов’язаний із жінкою, дає одна і та ж символіка крові. Саме тому з червоним так важко обходитися, важко трактувати. Червоною китайкою вкривали очі померлим козакам, красним дівчатам дарували червоні хустки та черевички на знак кохання, червоний стяг піднімали під час революцій і воєн, червоний колір є кольором пристрасті. Дуже багатогранна палітра значень червоного, але у будь-якому разі цей колір рухливий, яскравий і означає життя, світ живих. У ритуалах африканських чи індіанських племен, та чи не будь-яких, де практикується первісна магія, задля «оживлення» магічного предмету використовували кров. Коли мені було п’ять років, ми з подругою зліпили з піску чоловічка і захотіли його оживити. На листочки липи накапали крові з порізаних нами ж пальців і закопали на місці серця, голови і суглобів. Звідки спрацювало у нас це магічне знання? Або як у давнину для за живлення рани прикладали червону ганчірочку. Та й наші бабусі ще носили шерстяну червону нитку на зап’ястку, аби позбавитися головного болю…
Таким чином, стверджує класик В.Тернер, культура як «надфізіологічне» явище на ранніх стадіях свого розвитку була тісно пов’язана із фізіологічними переживаннями, із продуктами людського тіла, виділення яких супроводжується сильними емоційними переживаннями. Ці емоційні сплески пов’язуються із активнішим, ніж зазвичай, рухом енергії. Фізичний досвід переноситься на явища природи, у яких проявляється той чи інший колір: так за подібністю у довкіллі хотіли знайти ті самі «потужні» енергії. Незвичайний, небуденний фізичний досвід протиставлявся повсякденному стану індивіда, обоготворювався.
В.Тернер міцно пов’язує символіку тріади «базових» кольорів із фізіологією, таким чином пояснюючи спільність їх значення для всього людства. Інші кольори можна пояснити культурною дифузією, але ці мають значно древнішу підоснову.
Ті самі барви, тільки в профіль
Ось так заклалася асоціативна база, за якою живе чи не весь теперішній світ. Білий колір асоціюється із чистотою і добром. Червоний - із життям, пристрастю, убивством. Чорний - зі злом і смертю. А куди ж ділися молоко, кров і екскременти? Звідки взялися ці абстракції?
Перехід від однозначних «фізіологічних» асоціацій у міфологічну площину відбувся за епохи енеоліту-бронзи, коли у мисленні людей сталися космологічні зрушення, витіснивши наївно-реалістичне трактування буденності. Із поступовим зародженням релігії давні уявлення про довкілля вкрилися міфологічною оболонкою. Буття пояснювалося із міфологічної точки зору, світ бачиться уже не тільки видимим, а й невидимим. Тоді викристалізовується уявлення про душу та потойбічний світ, про незримі сили, які впливають на життя. Так само відбулися метаморфози і з уявленням про кольори. Символіка стала більш абстрактною. Молоко, кров, випорожнення замінила чистота, життя та смерть. І ціла низка попутних значень. Древня «реалістична» основа отримала нові міфологічні шати. Тріада кольорів перейшла у вертикальну площину, де біле співвідносилося із небом, червоне - із пристрасним світом живих, а чорне - із недобрим світом мертвих. Етнографічні розвідки у хантів аж до сьогодення дають такі уявлення про тричленну світоглядну вертикаль у формі дерева (берези), де населений богами Верхній світ асоціюється із білим, Середній світ людей - із червоним, а світ мертвих, або Нижній світ, пов’язується із чорним. Головний бог верхнього хантийського пантеону Торум уявляється білоголовим старцем у білих одежах. Схоже на наші примітивні уявлення про Бога-Отця на хмарці, чи не так? Кольори почали асоціюватися із негативом чи позитивом людського життя, отримали прив’язку до сторін світу, і зрештою це було чітко усвідомлено і знайшло відбиття у літературних пам’ятках. Найбільш детально символіка кольору подана в індуістській «Чхандог’я упанішаді», прокоментованій у 8 ст. філософом Шанкарачар’єю. Тут червоний колір асоціювався із вогнем, білий - із водою, чорний - із землею. Кольори було названо «єдино істинними в світі», оскільки і сам світ трьохчастинний. Навіть з’їдена їжа в коментарях до упанішади розбивається на три частини і на кольори. Груба частина стає відходами і пов’язується із чорним; «середня» частина стає плоттю і асоціюється із червоним; тонка частина є «білою» і стає думкою. Подібні асоціації із чорним-червоним-білим дає також і семітська культура. У древньоіндійській пам’ятці «Махабхараті» говориться про значення кольору для долі людини. Кожна стадія переходу від одного життя до іншого була пов’язана зі стражданням і асоціювалася із кольором червоним чи світло-жовтим. Звільнення від низки реінкарнацій давало свободу і пов’язувалося із білим кольором. Дослідник А.Гаврилов провів паралелі між уявленнями давніх індусів і похованнями носіїв археологічних культур на Півдні України (зокрема, з ямниками). Оскільки і ті, і ті були індоєвропейцями і мали спільну міфілогічну базу, то можливо покривання голови покійників охрою було нібито «закликанням» душі до повернення в тіло, аби з кожним новим перевтіленням душа спокутувала попередні гріхи і йшла до абсолютної свободи.
Відбитки часів і відбитки культур
Якщо все так однозначно, то як пояснити, що, скажімо, нинішні мешканці Кавказу носять чорні шати, вважаючи цей колір найприйнятнішим? Чи не тому, що асоціації з тим чи іншим фізіологічним процесом не зовсім однозначно визначали «настрій» кольору? Адже не можна знехтувати умовами довкілля, воно завжди накладає свій відбиток на світосприйняття і матеріальну культуру того чи іншого етносу. Який природній барвник був поблизу? Які матеріали використовувалися для одягу? Є.Н. Студенецька, вивчаючи історичний одяг народів Північного Кавказу, зауважила, що прихильність до тієї чи іншої кольорової палітри визначалася можливістю отримати у своєму господарстві певний колір. Вівці місцевих порід давали здебільшого чорну або буру шерсть, зрідка - білу. Саме тому кавказці носили в основному чорні чи коричневі черкески, зрідка - бурого чи червонуватого відтінку. Бешмети, які були повсякденною робочою одежею, робилися із того ж матеріалу, який давали темні вівці. Те саме справедливо стосовно взуття та інших предметів одягу. Темний одяг був практичним і доступним. Значно пізніше, коли з’явилися фабричні тканини, горяни все одно обирали звичні однотонні кольори. Нині, ідучи вулицями Тбілісі в Грузії, ви не побачите зеленого чи блакитного одягу. Кольори будуть все ті самі: здебільшого чорний одяг, потім коричневий, темно-бордовий, темно-синій. Навіть переїхавши у іншу країну люди з кавказькою кров’ю все одно будуть підсвідомо йти за «своїм» кольоровим кодом. І це справедливо не лише стосовно кавказців, безперечно.
Отже, на символіку кольорів і на домінування тої чи іншої барви у кольоровій культурі вплинули як найдавніші наївно-реалістичні уявлення, так і подальші культурні нашарування. Щось відбулося понад сімдесят тисяч років до нашої ери, якісь зрушення у мисленні, якісь висновки і спостереження, а тепер ми одягаємо чорне на знак жалоби, біле на знак незайманості на весіллі чи на першому причасті, червоне - аби виглядати неймовірною звабницею. Наше сприйняття кольору сягає корінням такої давнини, що перехоплює дух. Вражає, наскільки ми єдині у трактуванні кольору, попри історичну вертикаль, просторову горизонталь та… колір шкіри.
Література:
Гаврилов А.В. О значении охры в погребальном обряде археологических культур эпох палеолита-бронзы // Проблемы изучения катакомбной культурно-исторической общности: Тезисы докладов Всесоюзного семинара. - Запорожье, 1990. - С. 12 - 14.
Студенецкая Е.Н. Одежда народов Северного Кавказа 18-20 вв. М.: Наука, 1989.
Тэрнер В. Символ и ритуал. М.: «Наука», 1983.
Фрезер Дж.Дж. Золотая ветвь. Исследование магии и религии. М.: Политиздат, 1980
Черемисина К. Символика основной цветовой триады в соответствии с трехчленным делением Вселенной в хатныйськой культуре// Вестник археологии, антропологии и этнографии. 2009. № 10
Jones A., MacGregor G. Colouring the past: the significance of colour in archaeological research. NY: Berg, 2002
Google.com