дорожнє: Король Замороженого Юпі
На мою підняту руку спиняється сіра хонда. Всередині сидить красивий харизматичний чоловік, який радо запрошує сісти. На вигляд йому років 45 (хоч, як з'ясувалося потім, йому 50), чорне, неначе смола, волосся, смаглява шкіра, вуса... Наче якийсь румун.
Погляд чіпляється за його руки і шию. Таке я бачила хіба у анекдотичних картинках! На одному зап'ястку він має товстий золотий браслет, на іншому - годинник з чистого золота. На пальцях три важких масивних персні (золоті). На шиї - грубий ланцюг. Все це золоте і всипане інкрустованим камінням... і я розумію, що це брильянти.
Автостоп мене захоплює не лише відчуттям свободи, а й тим, що дорога зводить із такими людьми, з якими ніколи не пересікся у повсякденні. Я їздила з багатьма крутеликами, їздила з бандюками. Хтось при мені діставав товстезні пачки грошей, хтось розповідав про закупівлю нелегальної зброї у Мукачево та бандитські розборки, хтось згадував про друк підробних грошей. Ці люди, люди іншого світу - кримінального і страшенно заможного. Вони мають все, але їм бракує відвертості. Їм хочеться викричати у яму про те, що король має віслючі вуха. Їм хочеться відкрити душу. І для цього бездоганною "мішенню" стає випадкова попутниця. Я знаю це. І люблю розкручувати на ромову. Спершу обережні відсторонені теми, потім вони починають розказувати про життя, про свою філософію, про злети і падіння... Це краще за найзакрученіший серіал!
Водій "хонди" розповідає, що колись закінчив донецьку консерваторію як вокаліст і контрабасист. Тепер він донецький бізнесмен, власник виробництва якихось станків. Він віруючий. Блискучий оповідач. Працював на Хасана і ще двох російських крадіїв в законі (імен не запам'ятала). Капітал сколотив на замороженому юпі. Якийсь час десь чи то в Краснодарі, чи ще де, грав на весіллях. А тоді, після розвалу совка, популярним напоєм на весіллі був хоуммейд "юпі": вода, харчовий барвник, цукор. Одного разу якась господарка дістала юпі з холодильника, а він замерз. Вона його ножем потовкла - вийшов наче солодкий фруктовий "сніг". Ось цю ідею і використав. Він винайняв машину з холодильником, розфасував юпі у такі продовгуваті штуки, якими на шахтах породу підривають (виміняв на горілку на шахті), і розвозив по пляжу. При собівартості у 3 копійки він продавав "сніг" за 30. Гроші гребли лопатою...
Життя складне і заплутане. Купа особистих історій, які я, певне, не в праві тут описати. Але про свої коштовні золоті прикраси він розповів.
"Це машини, це все мої хонди. У мене жодного разу не було ніякої машини, окрім як хонди. Вони мені життя рятували неодноразово, і тепер стали моїми амулетами. Коли я розбивав машину або коли приходив час її міняти, я продавав її і купував одну з цих речей. Одягав і вже не знімав. Ось це ... (показує на перстень) моя перша. Я їхав вночі, втомлений, видимість погана була. Раптом серед дороги вигулькує причеп, лишений прямо так... Без стопів, світловідбивачів, аварійних знаків. Я різко викручую, але все ж причеп зчесує машині бочину, мене крутить і виносить на зустрічну, там стикаюся із джипом... Моя машина стала вужча на 50 см, удар з боку водія. Отямився я перший раз тоді, коли хтось обчищав мої кишені. Далі - у лікарні. Наді мною трудилася моя Оксаночка... Зараз вона чудовий хірург, працює у Люксембурзі. Тоді вся моя голова була всипана осколками скла і заюшена кров'ю. Прозорі скалки неможливо було побачити, і сім годин Оксаночка діставала їх таким чином: вела по рані медичним інструментом, і коли я починав корчитися від болю - діставала скалку. Мені було тяжко, я вже не міг...Вона відволікала розмовами, за ці 7 годин ми поговорили про все. Казала: ну будь ласка, ну терпи, я тільки по рефлексу і можу визначити, де в тобі скло.
Але в якийсь момент мені стало темніти в очах від виснаження. І тоді вона сіла на кушетку, розстібнула халат... Там були прекрасні груди, з чудовими сосками. Вона каже: тобі має цього вистачити ще на 15 хв. І схилилася наді мною, і мене вистачило ще надовго..."
Потім вони стали коханцями)
Мені сподобалися його філософські погляди на життя. Він казав: "Бог відміряв кожній людині певну довжину життя. Ми не в стані змінити час, відведений нам. Але Бог ніяк не обмежив ширину життя. І є такі щасливі люди, ширина життя яких набагато перевищує довжину. І це правильно, адже саме так і треба жити"
Або:
"Ось кажуть: Бог карає. Завжди кара уявляється, як позбавлення чогось: чи удачі, чи матеріальних цінностей, чи здоров'я. Насправді карою є те, що деякі люди просто не можуть бачити широко. Вони не бачать дуже багатьох можливостей в житті, краси життя, краси людей... Вони обмежені настільки, що навіть не знають, що десь є щось іще. І вони щасливі у своїй обмеженості і не усвідомлюють її. Але це найбільша кара"
Ось така людина. І я безмежно вдячна за цю можливість: послухати і поговорити.
Погляд чіпляється за його руки і шию. Таке я бачила хіба у анекдотичних картинках! На одному зап'ястку він має товстий золотий браслет, на іншому - годинник з чистого золота. На пальцях три важких масивних персні (золоті). На шиї - грубий ланцюг. Все це золоте і всипане інкрустованим камінням... і я розумію, що це брильянти.
Автостоп мене захоплює не лише відчуттям свободи, а й тим, що дорога зводить із такими людьми, з якими ніколи не пересікся у повсякденні. Я їздила з багатьма крутеликами, їздила з бандюками. Хтось при мені діставав товстезні пачки грошей, хтось розповідав про закупівлю нелегальної зброї у Мукачево та бандитські розборки, хтось згадував про друк підробних грошей. Ці люди, люди іншого світу - кримінального і страшенно заможного. Вони мають все, але їм бракує відвертості. Їм хочеться викричати у яму про те, що король має віслючі вуха. Їм хочеться відкрити душу. І для цього бездоганною "мішенню" стає випадкова попутниця. Я знаю це. І люблю розкручувати на ромову. Спершу обережні відсторонені теми, потім вони починають розказувати про життя, про свою філософію, про злети і падіння... Це краще за найзакрученіший серіал!
Водій "хонди" розповідає, що колись закінчив донецьку консерваторію як вокаліст і контрабасист. Тепер він донецький бізнесмен, власник виробництва якихось станків. Він віруючий. Блискучий оповідач. Працював на Хасана і ще двох російських крадіїв в законі (імен не запам'ятала). Капітал сколотив на замороженому юпі. Якийсь час десь чи то в Краснодарі, чи ще де, грав на весіллях. А тоді, після розвалу совка, популярним напоєм на весіллі був хоуммейд "юпі": вода, харчовий барвник, цукор. Одного разу якась господарка дістала юпі з холодильника, а він замерз. Вона його ножем потовкла - вийшов наче солодкий фруктовий "сніг". Ось цю ідею і використав. Він винайняв машину з холодильником, розфасував юпі у такі продовгуваті штуки, якими на шахтах породу підривають (виміняв на горілку на шахті), і розвозив по пляжу. При собівартості у 3 копійки він продавав "сніг" за 30. Гроші гребли лопатою...
Життя складне і заплутане. Купа особистих історій, які я, певне, не в праві тут описати. Але про свої коштовні золоті прикраси він розповів.
"Це машини, це все мої хонди. У мене жодного разу не було ніякої машини, окрім як хонди. Вони мені життя рятували неодноразово, і тепер стали моїми амулетами. Коли я розбивав машину або коли приходив час її міняти, я продавав її і купував одну з цих речей. Одягав і вже не знімав. Ось це ... (показує на перстень) моя перша. Я їхав вночі, втомлений, видимість погана була. Раптом серед дороги вигулькує причеп, лишений прямо так... Без стопів, світловідбивачів, аварійних знаків. Я різко викручую, але все ж причеп зчесує машині бочину, мене крутить і виносить на зустрічну, там стикаюся із джипом... Моя машина стала вужча на 50 см, удар з боку водія. Отямився я перший раз тоді, коли хтось обчищав мої кишені. Далі - у лікарні. Наді мною трудилася моя Оксаночка... Зараз вона чудовий хірург, працює у Люксембурзі. Тоді вся моя голова була всипана осколками скла і заюшена кров'ю. Прозорі скалки неможливо було побачити, і сім годин Оксаночка діставала їх таким чином: вела по рані медичним інструментом, і коли я починав корчитися від болю - діставала скалку. Мені було тяжко, я вже не міг...Вона відволікала розмовами, за ці 7 годин ми поговорили про все. Казала: ну будь ласка, ну терпи, я тільки по рефлексу і можу визначити, де в тобі скло.
Але в якийсь момент мені стало темніти в очах від виснаження. І тоді вона сіла на кушетку, розстібнула халат... Там були прекрасні груди, з чудовими сосками. Вона каже: тобі має цього вистачити ще на 15 хв. І схилилася наді мною, і мене вистачило ще надовго..."
Потім вони стали коханцями)
Мені сподобалися його філософські погляди на життя. Він казав: "Бог відміряв кожній людині певну довжину життя. Ми не в стані змінити час, відведений нам. Але Бог ніяк не обмежив ширину життя. І є такі щасливі люди, ширина життя яких набагато перевищує довжину. І це правильно, адже саме так і треба жити"
Або:
"Ось кажуть: Бог карає. Завжди кара уявляється, як позбавлення чогось: чи удачі, чи матеріальних цінностей, чи здоров'я. Насправді карою є те, що деякі люди просто не можуть бачити широко. Вони не бачать дуже багатьох можливостей в житті, краси життя, краси людей... Вони обмежені настільки, що навіть не знають, що десь є щось іще. І вони щасливі у своїй обмеженості і не усвідомлюють її. Але це найбільша кара"
Ось така людина. І я безмежно вдячна за цю можливість: послухати і поговорити.