Еліта 17 року, що силою речей була проводом воскреслої нації, рухалася поволі, думала ще поволіш і тому - фактично - не провадила. Не могла провадити. І тому т. зв маса протягом дорогоцінних днів 17 року залишилася без проводу, або хай буде вибачений цей невеселий парадокс - провід провадила за собою, привід, який, до речі, при тім не виказував великої охоти, а навіть й упирався.
Збуджена національна свідомість сягнула, може й цілком підсвідомо, до цих саме, козацьких традицій.
кожен прояв справжнього національного інстинкту, як Військові З’їзди, самочинне формування збройної сили, зродження Вільного Козацтва - поборювані були цією ж невинно-ідилічною елітою з енергією, якої інакше не можна назвати, як самоствердженно-малоросійською.
«Стало ясно, що поки українські «партії» торгувалися між собою, а відтак насолоджувалися блискучою ролею Пилата, пасивно віддаючи Україну на розп’яття ворогам, прийшли москалі й різні чужі Україні люди, і, так би мовити, «безкровно» її завоювали»
(Є. Маланюк).
http://ukrshodoznavstvo.wordpress.com/2010/01/23/євген-маланюк-крути-народини-нового/