(no subject)
"После коммунистов я больше всего ненавижу антикоммунистов", - нарешті, нарешті до мене дійшов сакральний смисл цієї фрази Довлатова.
Нє, не те, щоб я раніше її не розуміла, я її не відчувала...
Якось і не розумілось, що і антикомунізм - він теж різний. І в афоризмі цей антикомунізм - це чисто зеркальне відображення комунізму, ті самі окуляри через які дивишся і база: "хто не з нами - той проти нас", що і в комуністів.
В наш час може не стільки комуністів - ну, що таке в наш час комуністи? - еклетичний сплав православного російського націоналізму з Марксом в риториці в розмірі невеликої секти;
а в усій цій масі, до якої мабуть, і сама належу - де, світогляд сформований в радянській етичній системі, при чому для міцності - подвійно, як молекула ДНК сплетений, де одна нитка спіралі - із кодексу страітєля камунізма, друга - із реального життя, де всі виживали в ненормальних декораціях, приплюснуті постійним вдуванням в вуха "кодексу", провідної ролі партії і заздрісної ненависті до "буржуазного заходу".
Це сформувало в нас непересічне вміння говорити слова, не прикладаючи їх до власних дій і віру взагалі в слова більше, ніж в дії, навчило нетерпимості і категоричності, ліквідувало таке поняття, як "честь", привчило не обурюватись брехнею і не ображатись на неї; не думати самостійно, але говорити і писати, на все маючи своє мнєніє, не ставлячи собі задачу ознайомитись з матеріалом, перед тим як з охотою забруднити ноосферу цим мнєнієм.
От саме цих антикомуністів - яблучко, що вродилось на дереві комуністів, цю етичну систему я і ненавиджу.
Ну, добре, не ненавиджу, а сильно не люблю...
А може жалкую? Хм, якби вибратись за кордони цієї матриці? І як їх нащупати?
Нє, не те, щоб я раніше її не розуміла, я її не відчувала...
Якось і не розумілось, що і антикомунізм - він теж різний. І в афоризмі цей антикомунізм - це чисто зеркальне відображення комунізму, ті самі окуляри через які дивишся і база: "хто не з нами - той проти нас", що і в комуністів.
В наш час може не стільки комуністів - ну, що таке в наш час комуністи? - еклетичний сплав православного російського націоналізму з Марксом в риториці в розмірі невеликої секти;
а в усій цій масі, до якої мабуть, і сама належу - де, світогляд сформований в радянській етичній системі, при чому для міцності - подвійно, як молекула ДНК сплетений, де одна нитка спіралі - із кодексу страітєля камунізма, друга - із реального життя, де всі виживали в ненормальних декораціях, приплюснуті постійним вдуванням в вуха "кодексу", провідної ролі партії і заздрісної ненависті до "буржуазного заходу".
Це сформувало в нас непересічне вміння говорити слова, не прикладаючи їх до власних дій і віру взагалі в слова більше, ніж в дії, навчило нетерпимості і категоричності, ліквідувало таке поняття, як "честь", привчило не обурюватись брехнею і не ображатись на неї; не думати самостійно, але говорити і писати, на все маючи своє мнєніє, не ставлячи собі задачу ознайомитись з матеріалом, перед тим як з охотою забруднити ноосферу цим мнєнієм.
От саме цих антикомуністів - яблучко, що вродилось на дереві комуністів, цю етичну систему я і ненавиджу.
Ну, добре, не ненавиджу, а сильно не люблю...
А може жалкую? Хм, якби вибратись за кордони цієї матриці? І як їх нащупати?