Ганна Ярославна
Трубадури співають красу Ярославни.
Сміх бенкету у лісі росте, не вгава.
Як любила вона ввесь той шум донедавна,
А тепер...а тепер... так болить голова.
І стурбовані очі глядять на мисливців,
Блискотить в тих очах таємничий вогонь.
Біля дуба схилився на меч свій двосічний,
З королеви не зводить очей Де-Перрон.
"Чом задумався, мій заворожений пане?
В королеви, прозраджу Вам, вдача палка..."
І лукаво на лицаря глянула дама,
І торка його руку ласкава рука.
Отруйливі розбуджених ревнощів думи.
Загадково фальшиві у дами слова.
Відійшов Де-Перрон із бенкету похмуро.
Ой, чому в королеви болить голова?...
Маріє...я...люблю! - Ой королево!"
"Не королева, бідна Ганна я!"
Заглянула в ті очі знічев"я
Враз затремтіла, запалала вся.
"Усе моє життя і пишнє і порожнє
Без ласки сплинуло. Ти знаєш, в короля..."
"Давно він вмер..." - "Та все забуть не можна
Той біль відірваного серця. Я була.."
Простити вже пора, Ясновельможна Пані" -
"А чом пішов з бенкету Де-Перрон?"
І пильно дивиться на королеву дама, -
"Примхливий лицар, гарний, ніби сон.."
"І ніби сон, вродливий". - "Справді?"
Нишком
Сміється дама. Цей ревнивий сміх!
О бережися, бідна! Ганно, тихше!
Зрадливий сміх фальшивих слуг твоїх!
Тяглися дні. Їм ночі йшли на зміну.
Безсонні ночі. Хто не знає їх?
У королеви в серці ніч осіння,
Сум самітній серед нудних утіх.
Поміж гостей урочисто вельможних
Схилилась королева на свій трон.
І чує серце (серце знати може), -
Сьогодні прийде, прийде Де-Перрон!
Його спитає Ганна щиро й тих,
Чому забув? Чом залишив її?
Вона зуміє розігнати сміхом
Якийсь ворожий, темний наговір...
Темна ніч габою Францію накрила,
У Санлісі сторож стукотить вночі.
Близько замку виє чорний пес зрадливо,
Не збуди нікого. Краще замовчи!
Спить король в могилі, та сторожкі пери.
Місто б"є тривогу... У Марі дарма
Лицарі питають, де їх королева?
Королеви в замку вже давно нема...
І Марі їм: "Пери! Чом не всі ви в зборі?
Чом з Крепі не скаче Рауль Де-Перрон?
Чом вогні не всюди? Горе! Пери, горе!
Щось у королеви не горить вогонь!
Лицарі, в погоню! Пес не вив даремно!"
Ой, як розкотилась від копит луна!
В лицарів обличчя від образи темне!
Королева Ганна?... Утекла вона!
Тих не заховають всі ліси Санліса,
Франція не стерпить гордого Крепі!
Проти волі перів хто б то смів, хто мислив
Королев увозити вночі!
Так женіться, пери! Згине Ярославна, І безславно згине Де-Перрон в Крепі!
Ой, зуміє мститись серденько лукаве
Друга королеви, - гарної Марі...
В жалобі трохи вища, трохи тонша
Стоїть над чорною труною королева.
У довгих віях гостро під бровою
Не блиснула сльоза.
Стоїть самітно, не в стрункій каплиці,
І молитви не теплять жовті свічі.
Проклятий церквою до тебе, ніжна,
Не встане лицар Де-Перрон.
Колись у Франції любила Ярославна
Санліс із непрохідними лісами,
Такими схожими на київське довкілля.
Такими рідними, як рідний край.
А потім в Києві, чужа межи своїми
Нерадісно, болючо, скорбно буде
Любить одне, лише одне узгір"я
За Києвом, подібне до Санліс.
Сама. Знеславлена, мовчазна й горда
Зажуриться на тихому узгір’ї
Не за Парижем і не за дофіном,
А за зозулею над стінами Крепі.
Галя Мазуренко
Насправді історія не була печальною.
Рауль III Великий, ґраф де-Крепі і де-Валюа, дю-Вексен, д'Амієн, де-Бар-сюр-Об, де-Вітрі, де-Перон і де-Монтдідіє, нащадок Карла Великого і могутній володар викрав (стопудово за попередньою домовленістю з вдовою) Ганну, але пери і навіть сам король Філіп (правда, він в той час був ще підлітком) нічого йому зробити не змогли.
Але насипати солі на хвіст закоханим змогла ...жінка. Актуальна на той момент дружина Рауля, яку він, закоханий у Ганну, звинуватив в подружній зраді і під цим приводом порвав з нею.Та ображена дружина виявилось гордою та енергійною, дійшла аж до самого Папи Римського, якимсь там чином переконала його в своїй невинуватості (мабуть, то було нескладно зробити, враховуючи, що Де-Перрон і Ганна вже одружились і далеко ходити шукати "кому вигідно" потреби не було) і Папа об"явив шлюб Рауля і Ганни недійсним, а самого Рауля за відмову повернутись до законної дружини відлучив від Церкви.
Кожний в цій парі приніс в жертву своєму коханню дуже важливе - Ганна свій статус королеви і честь, а Рауль свою душу. Вони прожили разом 12 років (за іншими даними 9) аж поки Рауль не помер.
І от з тих пір, мабуть, і ходила Ганна журитись за зозулею над стінами в Крепі.
Де похована Ганна Ярославна точно невідомо. Але історики схиляються до думки, що в Україну вона не поверталась.
В останніх рядках схоже, алюзія на фрагмент долі іншої князівни з Київського Дому, племінниці Ганни Ярославни - Євпраксії (Адельгейди), дружини германського короля і імператора Священної Римської імперії Генріха IV.