Для мене люди, котрі не люблять дахи, такі ж незрозумілі, як і люди, котрі не люблять подорожей. Дахи - це можливість побачити місто по-новому, випити кави в момент, коли знизу всі спішать кудись, а ви - насолоджуєтеся життям. Дахи - це коли ви спостерігаєте за шумом міста, але біля вас - тихо і затишно.
Коли зі мною фотоапарат, я стараюся щось на нього зафіксувати. Після того, як я з Тері потрапила на дах костелу Ольги та Єлизавети, не чекаючи 2-4 год. у черзі, мені почало щастити з верхівками будівель.
.
.
Одного дня я пішла на дах будинку, з якого бачила фотографії. Звісно, що він був закритим, але в момент, коли я збиралася йти, з однієї квартири вийшов хлопчик, який мав потрібні ключі. Наступні три дахи я побачила через наглість приєднатися до екскурсії, яка коштувала 75 грн. Люди добрі, тому ніхто не зробив мені зауважень, а якби і зробив, то було б “А це що, платна екскурсія? Вибачте, я не знала”.
.
.
Був ще один дах, на котрий я хотіла потрапити протягом двох років. Минулого року мені сказали: “не можна”. Цього року все склалося добре і я опинилася на даху вежі Корнякта. Це було так неймовірно. Те, про що я мріяла 2 роки, здійснилося просто через те, що я вдруге наважилася запитати.
.
.
.
Тепер у мене нова ціль. До серпня постараюся мати вже фото-підтвердження її здійснення. Приємних вам прогулянок дахами! Ризикуйте ;)