Джордж Орвелл. Чому я вступив до Незалежної Лейбористської Партії.
[Одна з невеликих і маловідомих статей Орвелла часів його нетривалого партійного членства.]
Джордж Орвелл
Чому я вступив до Незалежної Лейбористської Партії(1)
Можливо, найчеснішим буде розгляд питання спершу з особистого боку.
Я - письменник. Прагненням кожного письменника є „залишатися осторонь від політики”. Він лише хоче, щоби йому дали спокій і він міг мирно писати книжки. Але, на жаль, стає очевидним, що цей ідеал вже став не більш здійсненним, ніж прагнення дрібного гендляра, який сподівається вберегти свою незалежність попри наступ мережевих супермаркетів.
Передовсім, ера свободи слова добігає кінця. Свобода преси у Британії завжди мала присмак фальшу, бо коли доходить до найважливішого, то гроші керують висловленими поглядами; втім, поки існує законне право казати те, що вважаєш за потрібне, для неортодоксального письменника знайдуться шпарини. Протягом останніх кількох років я спромігся змушувати клас капіталістів платити мені кілька фунтів на тиждень за написання книжок проти капіталізму. Однак я не маю ілюзій щодо того, що це триватиме вічно. Ми бачили, що сталося зі свободою преси в Італії та Німеччині; це станеться і тут, раніше чи пізніше. Прийде час - може, це буде не наступного року, може не протягом наступних десяти чи двадцяти років, але він прийде - коли кожному письменникові доведеться обирати між повним мовчанням і виготовленням дурману, що його вимагає привілейована меншість.
Я маю боротися проти цього так само, як я маю боротися проти примусового годування касторкою, гумових палиць і концентраційних таборів. І єдиним ладом, який, у довготерміновій перспективі, може дозволити собі свободу слова, є соціалістичний лад. Якщо переможе фашизм, мені як письменнику настане кінець - а отже, мені настане кінець в єдиній моїй придатній ролі. Вже самого цього досить, аби вступити до соціалістичної партії.
Спершу я звернувся до особистого аспекту - але він, звичайно, не єдиний.
Жодна мисляча людина не може жити в такому суспільстві, як наше, не бажаючи змінити його. Останні, певно, десять років дали мені відчути справжню природу капіталістичного суспільства. Я бачив британський імперіалізм у дії в Бірмі(2), і я бачив деякі з наслідків бідності та безробіття у Британії. Наскільки я взагалі боровся проти системи - я робив це, здебільшого, пишучи книжки, які, я сподівався, матимуть вплив на читацьку аудиторію. Звичайно, я робитиму це і надалі, - але в такий момент, як зараз, писання книжок не досить. Темп подій прискорюється; загрози, яких, здавалося, наше покоління не побачить, дивляться нам прямо в очі. Доводиться бути активним соціалістом, а не просто симпатизувати соціалізмові, - інакше граєш на руку нашим ворогам, які не покладають рук.
Чому НЛП, а не якась інша?
Бо НЛП - це єдина британська партія (в будь-якому разі, єдина досить велика партія, аби сприймати її серйозно), яка прагне того, що я вважаю соціалізмом.
Я не хочу сказати, що втратив будь-яку віру в лейбористську партію. Я щиро сподіваюся, що лейбористи отримають переважну більшість голосів на наступних виборах. Однак ми знаємо історію лейбористської партії, і ми знаємо, що зараз існує жахлива спокуса - а саме, спокуса викинути за борт будь-які принципи, аби підготуватися до імперіалістичної війни. Життєво важливо, аби існувала група людей, на яких можна було би покластися в тому, що вони не зрадять своїх соціалістичних принципів - навіть під загрозою переслідувань.
Я вважаю, що НЛП - це єдина партія, яка, як партія, може зайняти правильну позицію і проти імперіалістичної війни, і проти фашизму, коли з’явиться його британський різновид. А тим часом НЛП не підтримують жодні фінансові кола, і на неї систематично зводять наклепи з різних боків. Безумовно, вона потребує всієї можливої допомоги - в тому числі й допомоги, яку можу надати їй я.
І врешті-решт, я був з контингентом НЛП в Іспанії(3). Ані тоді, ані пізніше я не вдавав, що погоджуюсь в усіх деталях з політикою, яку провадила ПОУМ та підтримувала НЛП, однак загальний перебіг подій підтвердив її слушність. Те, що я бачив у Іспанії, дало мені зрозуміти, наскільки смертельно небезпечним є „антифашизм” у розумінні простого заперечення фашизму. Коли я усвідомив сутність того, що відбувалося в Іспанії, я зрозумів, що НЛП - це єдина британська партія, до якої я б вступив, і - єдина партія, вступаючи до якої, я бодай можу бути певен, що мене ніколи не заведуть на манівці в ім‘я капіталістичної демократії.
Надруковано у “New Leader”(4) (Лондон), 24 червня 1938 року
---------------------------------------
(1) Незалежна Лейбористська Партія (НЛП - Independent Labour Party, ILP) - британська соціалістична партія, заснована 1893 р. Від 1906 до 1932 рр. була пов’язана із Лейбористською партією, відтоді існувала окремо, аж допоки не злилася з лейбористами 1975 р. Орвелл вступив до її лав у червні 1938 р. Однак членство було недовгим - він вийшов з партії 1939-го, з початком Другої світової війни, проти участі в якій НЛП протестувала з ідейних причин.
(2) Джордж Орвелл був британським поліцейським у колоніальній Бірмі у 1922-1927 роках.
(3) Участь Орвелла в антифашистському інтернаціональному ополченні в Іспанії відбувалася в лавах іспанської ПОУМ (Partido Obrero de Unificación Marxista - Робітничої Партії Марксистського Об’єднання), яка була пов’язана з НЛП і мала виразний антисталіністський, як і антифашистський, характер. Детально див. його “На спомин Каталонії” (“Homage to Catalonia”).
(4) “New Leader” - щотижневик НЛП.
------------------------------------------------
Переклад - Ґастон, 2004 р., за виданням “The Collected Essays, Journalism and Letters of George Orwell. Vol. I: An Age Like This, 1920-1940.” - Penguin Books, 1971. - P. 373-375.
Джордж Орвелл
Чому я вступив до Незалежної Лейбористської Партії(1)
Можливо, найчеснішим буде розгляд питання спершу з особистого боку.
Я - письменник. Прагненням кожного письменника є „залишатися осторонь від політики”. Він лише хоче, щоби йому дали спокій і він міг мирно писати книжки. Але, на жаль, стає очевидним, що цей ідеал вже став не більш здійсненним, ніж прагнення дрібного гендляра, який сподівається вберегти свою незалежність попри наступ мережевих супермаркетів.
Передовсім, ера свободи слова добігає кінця. Свобода преси у Британії завжди мала присмак фальшу, бо коли доходить до найважливішого, то гроші керують висловленими поглядами; втім, поки існує законне право казати те, що вважаєш за потрібне, для неортодоксального письменника знайдуться шпарини. Протягом останніх кількох років я спромігся змушувати клас капіталістів платити мені кілька фунтів на тиждень за написання книжок проти капіталізму. Однак я не маю ілюзій щодо того, що це триватиме вічно. Ми бачили, що сталося зі свободою преси в Італії та Німеччині; це станеться і тут, раніше чи пізніше. Прийде час - може, це буде не наступного року, може не протягом наступних десяти чи двадцяти років, але він прийде - коли кожному письменникові доведеться обирати між повним мовчанням і виготовленням дурману, що його вимагає привілейована меншість.
Я маю боротися проти цього так само, як я маю боротися проти примусового годування касторкою, гумових палиць і концентраційних таборів. І єдиним ладом, який, у довготерміновій перспективі, може дозволити собі свободу слова, є соціалістичний лад. Якщо переможе фашизм, мені як письменнику настане кінець - а отже, мені настане кінець в єдиній моїй придатній ролі. Вже самого цього досить, аби вступити до соціалістичної партії.
Спершу я звернувся до особистого аспекту - але він, звичайно, не єдиний.
Жодна мисляча людина не може жити в такому суспільстві, як наше, не бажаючи змінити його. Останні, певно, десять років дали мені відчути справжню природу капіталістичного суспільства. Я бачив британський імперіалізм у дії в Бірмі(2), і я бачив деякі з наслідків бідності та безробіття у Британії. Наскільки я взагалі боровся проти системи - я робив це, здебільшого, пишучи книжки, які, я сподівався, матимуть вплив на читацьку аудиторію. Звичайно, я робитиму це і надалі, - але в такий момент, як зараз, писання книжок не досить. Темп подій прискорюється; загрози, яких, здавалося, наше покоління не побачить, дивляться нам прямо в очі. Доводиться бути активним соціалістом, а не просто симпатизувати соціалізмові, - інакше граєш на руку нашим ворогам, які не покладають рук.
Чому НЛП, а не якась інша?
Бо НЛП - це єдина британська партія (в будь-якому разі, єдина досить велика партія, аби сприймати її серйозно), яка прагне того, що я вважаю соціалізмом.
Я не хочу сказати, що втратив будь-яку віру в лейбористську партію. Я щиро сподіваюся, що лейбористи отримають переважну більшість голосів на наступних виборах. Однак ми знаємо історію лейбористської партії, і ми знаємо, що зараз існує жахлива спокуса - а саме, спокуса викинути за борт будь-які принципи, аби підготуватися до імперіалістичної війни. Життєво важливо, аби існувала група людей, на яких можна було би покластися в тому, що вони не зрадять своїх соціалістичних принципів - навіть під загрозою переслідувань.
Я вважаю, що НЛП - це єдина партія, яка, як партія, може зайняти правильну позицію і проти імперіалістичної війни, і проти фашизму, коли з’явиться його британський різновид. А тим часом НЛП не підтримують жодні фінансові кола, і на неї систематично зводять наклепи з різних боків. Безумовно, вона потребує всієї можливої допомоги - в тому числі й допомоги, яку можу надати їй я.
І врешті-решт, я був з контингентом НЛП в Іспанії(3). Ані тоді, ані пізніше я не вдавав, що погоджуюсь в усіх деталях з політикою, яку провадила ПОУМ та підтримувала НЛП, однак загальний перебіг подій підтвердив її слушність. Те, що я бачив у Іспанії, дало мені зрозуміти, наскільки смертельно небезпечним є „антифашизм” у розумінні простого заперечення фашизму. Коли я усвідомив сутність того, що відбувалося в Іспанії, я зрозумів, що НЛП - це єдина британська партія, до якої я б вступив, і - єдина партія, вступаючи до якої, я бодай можу бути певен, що мене ніколи не заведуть на манівці в ім‘я капіталістичної демократії.
Надруковано у “New Leader”(4) (Лондон), 24 червня 1938 року
---------------------------------------
(1) Незалежна Лейбористська Партія (НЛП - Independent Labour Party, ILP) - британська соціалістична партія, заснована 1893 р. Від 1906 до 1932 рр. була пов’язана із Лейбористською партією, відтоді існувала окремо, аж допоки не злилася з лейбористами 1975 р. Орвелл вступив до її лав у червні 1938 р. Однак членство було недовгим - він вийшов з партії 1939-го, з початком Другої світової війни, проти участі в якій НЛП протестувала з ідейних причин.
(2) Джордж Орвелл був британським поліцейським у колоніальній Бірмі у 1922-1927 роках.
(3) Участь Орвелла в антифашистському інтернаціональному ополченні в Іспанії відбувалася в лавах іспанської ПОУМ (Partido Obrero de Unificación Marxista - Робітничої Партії Марксистського Об’єднання), яка була пов’язана з НЛП і мала виразний антисталіністський, як і антифашистський, характер. Детально див. його “На спомин Каталонії” (“Homage to Catalonia”).
(4) “New Leader” - щотижневик НЛП.
------------------------------------------------
Переклад - Ґастон, 2004 р., за виданням “The Collected Essays, Journalism and Letters of George Orwell. Vol. I: An Age Like This, 1920-1940.” - Penguin Books, 1971. - P. 373-375.