"Философ, так дела не делаются".
Нещодавно в останній момент стримався, аби не дописати в кінці конфліктного листа фразу: "Як казав мій співкамерник дядя Коля, "Философ, так дела не делаются!". А і правда ж, казав. Я просто встиг цього разу спіймати, наскільки недоречним буде таке моє цитування у контексті даного обговорення, і саме із його учасниками.
Ну і дядя Коля, як вірити відкритим джерелам, вже давно офіційно зник без вісти. Може, звичайно, змінив документи та й виїхав десь. Мені, попри все, що я почув за три спільних дні у камері (хаті), хотілося би в таке вірити - в жодному разі не намагаючися судити про його дії поза стінами адмінв’язниці, що на вул. Ремонтній дикуватого індустріального київського ДВРЗ. Але, згадуючи, як він, відповідаючи на розповідь профільного урки у тій самій хаті, казав про якогось, начебто, "кідалу": "Та бетонные ласты - и в Лыбедь плавать", - чогось маю сумнів у такому happy end'і. Тим більше, що мене за трошки більше, як через рік по тому, хлопці у спортивних костюмах за недвозначно-політичних обставин попереджали особисто про можливість таким чином "поплавати в Либєді" - і "ніхто не знайде". Але менше з тим, за тодішню пропозицію працевлаштування (хоч я її прямо там відразу й відхилив, із дотриманням етикету, як цей етикет мені за тих обставин виглядав) - я йому вдячний. Як і за несподівану сердечність при двох випадкових (?) зустрічах по тому на вулиці. І за ще дещо. А саме - навіть не за те, що він - один із двох в’язнів на 20+ - займався фіз. вправами у найменш придатних до цього умовах. І навіть не за те, що мимохіть відкрив мені (втім, разом з іншими, включно із "мужиками", "лохами" і підсаженою незабаром "насєдкою", про яку він мене відразу прямо і недвозначно попередив) цілий страшний світ, який найкраще змальовувався би антропологічними дослідженнями племен, що опікуються фізичним виживанням, зі своєю ієрархією і жорсткою системою табу, плюс до-геродотівські уявлення про історію й географію. Радше просто за те, що, дотримуючись своєї системи "понять", на хаті він себе поводив, і правда, гідно - щодо таких, зокрема, дивних тоді, звірів, як "політичні", яким був я.
І мушу визнати - ця його фраза дотепер лишилася в мене. Маю побоювання, Колян (як сказав його бієць Чайник із погрозливим застереженням у голосі: "Кому - Колян, а кому - дядя Коля!" - на що сам К. відповів: "Ничего, Философу [себто мені] можно..." - але я таки вирішив за краще дотримуватись правил трайбу, мені ще треба було провести на хаті не один день і не одну ніч, плюс тодішня різниця у віці) таки мав рацію. Зачасто я згадую оце: "Философ, так дела не делаются". У занадто різноманітних контекстах. Чесно - хотів би, аби це стало просто частиною минулого. Але оця фраза, на відміну від інших деталей, у жодному разі такою не стала. Така сама актуальна.
Зараз людей, на відміну від 90-тих, іноді навіть виправдовують за адмінками, висунутими міліцією. Я все ще ношу кульчики у вухах (там був свій контекст, sapienti sat), і зараз став старшим за тодішніх "дядіколіних" бійців. І дотепер не написав оповідання про ту хату, її холод, голод, безправ’я, вошивість (буквальну, якщо що) і переповненість. Ані навіть колонку про відчуття, які мав по цій мізерній, першій своїй, відсидці, коли таки дійшов до універу на спецкурс про "кризу посткласичної раціональності у світлі концепції Франкфуртської школи" після перебування у цілком первісному суспільстві (а про що я, взагалі, написав?). І дядя Коля мені на вулицях давно не трапляється. Я давно переїхав з того району - та й район відчутно змінився, і сам К., як виглядає, таки геть зник.
Але оця фраза дотепер актуальна, і спливає у найрізноманітніших розкладах і середовищах: "Эх, Философ, так дела не делаются..."
Ну і дядя Коля, як вірити відкритим джерелам, вже давно офіційно зник без вісти. Може, звичайно, змінив документи та й виїхав десь. Мені, попри все, що я почув за три спільних дні у камері (хаті), хотілося би в таке вірити - в жодному разі не намагаючися судити про його дії поза стінами адмінв’язниці, що на вул. Ремонтній дикуватого індустріального київського ДВРЗ. Але, згадуючи, як він, відповідаючи на розповідь профільного урки у тій самій хаті, казав про якогось, начебто, "кідалу": "Та бетонные ласты - и в Лыбедь плавать", - чогось маю сумнів у такому happy end'і. Тим більше, що мене за трошки більше, як через рік по тому, хлопці у спортивних костюмах за недвозначно-політичних обставин попереджали особисто про можливість таким чином "поплавати в Либєді" - і "ніхто не знайде". Але менше з тим, за тодішню пропозицію працевлаштування (хоч я її прямо там відразу й відхилив, із дотриманням етикету, як цей етикет мені за тих обставин виглядав) - я йому вдячний. Як і за несподівану сердечність при двох випадкових (?) зустрічах по тому на вулиці. І за ще дещо. А саме - навіть не за те, що він - один із двох в’язнів на 20+ - займався фіз. вправами у найменш придатних до цього умовах. І навіть не за те, що мимохіть відкрив мені (втім, разом з іншими, включно із "мужиками", "лохами" і підсаженою незабаром "насєдкою", про яку він мене відразу прямо і недвозначно попередив) цілий страшний світ, який найкраще змальовувався би антропологічними дослідженнями племен, що опікуються фізичним виживанням, зі своєю ієрархією і жорсткою системою табу, плюс до-геродотівські уявлення про історію й географію. Радше просто за те, що, дотримуючись своєї системи "понять", на хаті він себе поводив, і правда, гідно - щодо таких, зокрема, дивних тоді, звірів, як "політичні", яким був я.
І мушу визнати - ця його фраза дотепер лишилася в мене. Маю побоювання, Колян (як сказав його бієць Чайник із погрозливим застереженням у голосі: "Кому - Колян, а кому - дядя Коля!" - на що сам К. відповів: "Ничего, Философу [себто мені] можно..." - але я таки вирішив за краще дотримуватись правил трайбу, мені ще треба було провести на хаті не один день і не одну ніч, плюс тодішня різниця у віці) таки мав рацію. Зачасто я згадую оце: "Философ, так дела не делаются". У занадто різноманітних контекстах. Чесно - хотів би, аби це стало просто частиною минулого. Але оця фраза, на відміну від інших деталей, у жодному разі такою не стала. Така сама актуальна.
Зараз людей, на відміну від 90-тих, іноді навіть виправдовують за адмінками, висунутими міліцією. Я все ще ношу кульчики у вухах (там був свій контекст, sapienti sat), і зараз став старшим за тодішніх "дядіколіних" бійців. І дотепер не написав оповідання про ту хату, її холод, голод, безправ’я, вошивість (буквальну, якщо що) і переповненість. Ані навіть колонку про відчуття, які мав по цій мізерній, першій своїй, відсидці, коли таки дійшов до універу на спецкурс про "кризу посткласичної раціональності у світлі концепції Франкфуртської школи" після перебування у цілком первісному суспільстві (а про що я, взагалі, написав?). І дядя Коля мені на вулицях давно не трапляється. Я давно переїхав з того району - та й район відчутно змінився, і сам К., як виглядає, таки геть зник.
Але оця фраза дотепер актуальна, і спливає у найрізноманітніших розкладах і середовищах: "Эх, Философ, так дела не делаются..."