Перші особисті враження про Марш Рівності у Києві
Я був учасником сьогоднішнього (вже учорашнього) Маршу Рівності.
Через втому останніх днів - хіба кілька особистих (наголошую на цьому!) думок і спостережень:
Було видно, що майже усі учасники й учасниці знали, що йдуть у небезпечний простір, і були внутрішньо до цього готові. Атмосфера була дуже напруженою. Новоприбулим було непросто дістатися Маршу (а поза організованими групами навіть не знаю, чи можливо). Просування Маршу (суб’єктивна оцінка: 100-120 осіб max.) нагадувало заголовок роботи Лєніна "Крок вперед, два кроки назад" - але все ж навпаки: Два кроки вперед, крок назад. Всі були, у принципі,готові до "неприємностей": але такі речі, як петарда (яку чомусь усі ЗМІ називають "димовою шашкою") застала, як і мала, зненацька. Втім, більше це стосувалося журналістської групи, яка щойно випитувала у дівчат-учасниць, як саме вони хочуть мати дітей, і "чи не легше віддатися природі".
Групи опонентів, де перемішані худорляві довгобороді чоловіки в рясах, похилого віку тітоньки з блиском в очах, казакі, чолов’яги у формі десантників, молоді пацани у спортивних костюмах чи на кежуалі зі схованими обличчями - справляють дуже постмодерно-стрьомне враження самим своїм виглядом.
Міліція втретє на моїй пам’яті за останні роки підтвердила, що якщо буде дано вказівку - то зможуть і право на проведення мітингів дотримати, і з опонентами бути м’якими. У цілому - щодо нормативів і "того-як-має-бути" - гарна робота, маю сказати. Я не був монітором (може, вони поправлять) - але упередженості в бік учасників/учасниць Маршу не було. І вже точно не навпаки.
Чого не можна сказати про ЗМІ. Інтерв’ю брали у всіх (щоб було зрозуміло - я пропрацював у медіа-індустрії майже 10 років, тож сам не палаю бажанням). Потім у новинах Першого Національного, випадково побачених без звуку у кав’ярні, фігурували класні колеги по Маршу, - але кожен мав чи довге волосся, чи зачесане на бік, чи колежанка, стрижена вже "дуже коротко"... Я й ті, хто був справа від мене, цікавості для журналістів не являли. І в новинах не з’явились (ффухххх...). Але цікаво - чи я є недостатньо "нестандартним" і "фемінним", занадто "гетеро" і "маскулінним" (а один з провокаторів виглядав достоту схожим на мене де в чому)? Чи мої "право-ланкові" колежанки є недостатньо маскулінними й хлопчакуватими? Будь-як, те, що я потім побачив у новинах (нерепрезентативна вибірка новин, вибачайте) почасти зафіксувало стереотипи щодо зовнішності - було враження, що зі взятих в учасників/учасниць Маршу інтерв’ю відбирають не лише за змістом сказаного, а й (чи передовсім) за зовнішністю. Сподіваюся, я помиляюсь - але поки я бачив те, що бачив. Ні, в мене ніхто інтерв’ю не взяв. Ні, я геть не сумую з цього приводу. Так, учасники й учасниці були набагато різноманітнішими, ніж було показано.
На Першому Національному, в усякому разі, це супроводжувалось титрами (імена почасти випадкові, більшість не пам’ятаю - а прямо зараз перевіряти не буду, вибачте): "Данило. Представник нетрадиційної сексуальної орієнтації". "Олег. Представник нетрадиційної сексуальної орієнтації". Далі: "Гельмут. Учасник прайду зі Швеції". Отже, він представник не "орієнтації" (наприклад, "нетрадиційної"), а наш західний гість, whatever. А далі вокс-поп: "Катерина", - лише ім’я, вона є "звичайною" громадянкою. Full stop. Тобто ми й так розуміємо, чого вона представниця. Сама собою вибудовується цікава ієрархія маркерів - і смислів за ними. Словом, було би класно зайнятися аналізом повідомлень ЗМІ у цьому плані - варте того (цікаво, чи це цікаво було би "ТК" чи комусь іще, і чи вони таке могли б зробити?).
Особисте - не втримаюсь: не вперше стикаюся із колегою із РІА "Новий Регіон". Попередні зустрічі, зазвичай, були у конвенційних межах. Цього разу мені, коли я спостерігав за його поведінкою і коментарями у процесі роботи, було просто соромно за журналістську спільноту (що б Ви не думали про цю конкретню ІА, але це таки журналістська, у т.ч., контора). У деяких моментах його поведінку інакше, як провокативною, важко було назвати. Дякую учасникам/учасницям, що не "повелися".
Так, були величезні проблеми з організацією, які я вважаю недоречним зараз виносити на широкий загал: я не є членом оргкомітету, і йому, та й нам усім, треба проаналізувати помилки і зробити висновки. А робити, м’яко кажучи, є що. Але потенційних учасників/учасниць Маршу було більше; але вони не змогли приєднатися. Не маю жодного стосунку до орг. рішень, але хочу особисто перепросити, як учасник Маршу, у всіх, хто хотів приєднатися - але не зміг. Від себе. Вибачте, будь ласка.
Так, Марш міг вже зараз бути набагато (в рази й рази) більшим. Сподіваюся, він таким і буде незабаром.
Два основні позитивні наслідки учорашнього дня:
а) Марш відбувся. Вперше в Україні. Табу зламано, тож наступне має бути розвитком.
б) (Те, що мене особисто турбувало найбільше) Учасники й учасниці Маршу не зазнали відчутних тілесних ушкоджень протягом заходу - що попервах видавалося нам самим неминучим. Щоби було зрозуміло: ті з місцевих учасників/учасниць Маршу (їх було геть не 10, як повідомили деякі ЗМІ; на жаль, про білорусів і західноєвропейців не кажу лише тому, що не знаю - не мав часу поспілкуватися), які прийшли для участі у ньому, були переважно свідомі того, що їх звідти можуть вивезти у різному стані. Вони так само мають плани на найближчий тиждень, справи, родину, роботу; в них є рідні, друзі й кохані; вони дуже різні за своєю сексуальною орієнтацією (включно з натуралами), врешті-решт. Але вони прийшли, готові до різного розвитку подій. При цьому маючи на меті винятково незастосування насильства.
Респект.
Окрема подяка Amnesty International. Чудова команда, і зробила усе, що треба, й навіть більше. Їхня роль неоціненна.
Чекаю на звіт від групи громадянських спостерігачів "ОЗОН". Нагадую, що спостерігачі не є частиною заходу - вони хіба наглядають за дотриманням законності, представляючи відсторонену думку громадських організацій. Те, що вони були на заході - дуже важливо.
Отако, якщо нашвидкуруч. Поки не бачив (сподіваюся, просто оминув, а не "не показали") на українському ТБ того, що скандували учасниці й учасники Маршу протягом ходи найбільше: "Права людини - моя гордість". А це і було головним змістом.
Через втому останніх днів - хіба кілька особистих (наголошую на цьому!) думок і спостережень:
Було видно, що майже усі учасники й учасниці знали, що йдуть у небезпечний простір, і були внутрішньо до цього готові. Атмосфера була дуже напруженою. Новоприбулим було непросто дістатися Маршу (а поза організованими групами навіть не знаю, чи можливо). Просування Маршу (суб’єктивна оцінка: 100-120 осіб max.) нагадувало заголовок роботи Лєніна "Крок вперед, два кроки назад" - але все ж навпаки: Два кроки вперед, крок назад. Всі були, у принципі,готові до "неприємностей": але такі речі, як петарда (яку чомусь усі ЗМІ називають "димовою шашкою") застала, як і мала, зненацька. Втім, більше це стосувалося журналістської групи, яка щойно випитувала у дівчат-учасниць, як саме вони хочуть мати дітей, і "чи не легше віддатися природі".
Групи опонентів, де перемішані худорляві довгобороді чоловіки в рясах, похилого віку тітоньки з блиском в очах, казакі, чолов’яги у формі десантників, молоді пацани у спортивних костюмах чи на кежуалі зі схованими обличчями - справляють дуже постмодерно-стрьомне враження самим своїм виглядом.
Міліція втретє на моїй пам’яті за останні роки підтвердила, що якщо буде дано вказівку - то зможуть і право на проведення мітингів дотримати, і з опонентами бути м’якими. У цілому - щодо нормативів і "того-як-має-бути" - гарна робота, маю сказати. Я не був монітором (може, вони поправлять) - але упередженості в бік учасників/учасниць Маршу не було. І вже точно не навпаки.
Чого не можна сказати про ЗМІ. Інтерв’ю брали у всіх (щоб було зрозуміло - я пропрацював у медіа-індустрії майже 10 років, тож сам не палаю бажанням). Потім у новинах Першого Національного, випадково побачених без звуку у кав’ярні, фігурували класні колеги по Маршу, - але кожен мав чи довге волосся, чи зачесане на бік, чи колежанка, стрижена вже "дуже коротко"... Я й ті, хто був справа від мене, цікавості для журналістів не являли. І в новинах не з’явились (ффухххх...). Але цікаво - чи я є недостатньо "нестандартним" і "фемінним", занадто "гетеро" і "маскулінним" (а один з провокаторів виглядав достоту схожим на мене де в чому)? Чи мої "право-ланкові" колежанки є недостатньо маскулінними й хлопчакуватими? Будь-як, те, що я потім побачив у новинах (нерепрезентативна вибірка новин, вибачайте) почасти зафіксувало стереотипи щодо зовнішності - було враження, що зі взятих в учасників/учасниць Маршу інтерв’ю відбирають не лише за змістом сказаного, а й (чи передовсім) за зовнішністю. Сподіваюся, я помиляюсь - але поки я бачив те, що бачив. Ні, в мене ніхто інтерв’ю не взяв. Ні, я геть не сумую з цього приводу. Так, учасники й учасниці були набагато різноманітнішими, ніж було показано.
На Першому Національному, в усякому разі, це супроводжувалось титрами (імена почасти випадкові, більшість не пам’ятаю - а прямо зараз перевіряти не буду, вибачте): "Данило. Представник нетрадиційної сексуальної орієнтації". "Олег. Представник нетрадиційної сексуальної орієнтації". Далі: "Гельмут. Учасник прайду зі Швеції". Отже, він представник не "орієнтації" (наприклад, "нетрадиційної"), а наш західний гість, whatever. А далі вокс-поп: "Катерина", - лише ім’я, вона є "звичайною" громадянкою. Full stop. Тобто ми й так розуміємо, чого вона представниця. Сама собою вибудовується цікава ієрархія маркерів - і смислів за ними. Словом, було би класно зайнятися аналізом повідомлень ЗМІ у цьому плані - варте того (цікаво, чи це цікаво було би "ТК" чи комусь іще, і чи вони таке могли б зробити?).
Особисте - не втримаюсь: не вперше стикаюся із колегою із РІА "Новий Регіон". Попередні зустрічі, зазвичай, були у конвенційних межах. Цього разу мені, коли я спостерігав за його поведінкою і коментарями у процесі роботи, було просто соромно за журналістську спільноту (що б Ви не думали про цю конкретню ІА, але це таки журналістська, у т.ч., контора). У деяких моментах його поведінку інакше, як провокативною, важко було назвати. Дякую учасникам/учасницям, що не "повелися".
Так, були величезні проблеми з організацією, які я вважаю недоречним зараз виносити на широкий загал: я не є членом оргкомітету, і йому, та й нам усім, треба проаналізувати помилки і зробити висновки. А робити, м’яко кажучи, є що. Але потенційних учасників/учасниць Маршу було більше; але вони не змогли приєднатися. Не маю жодного стосунку до орг. рішень, але хочу особисто перепросити, як учасник Маршу, у всіх, хто хотів приєднатися - але не зміг. Від себе. Вибачте, будь ласка.
Так, Марш міг вже зараз бути набагато (в рази й рази) більшим. Сподіваюся, він таким і буде незабаром.
Два основні позитивні наслідки учорашнього дня:
а) Марш відбувся. Вперше в Україні. Табу зламано, тож наступне має бути розвитком.
б) (Те, що мене особисто турбувало найбільше) Учасники й учасниці Маршу не зазнали відчутних тілесних ушкоджень протягом заходу - що попервах видавалося нам самим неминучим. Щоби було зрозуміло: ті з місцевих учасників/учасниць Маршу (їх було геть не 10, як повідомили деякі ЗМІ; на жаль, про білорусів і західноєвропейців не кажу лише тому, що не знаю - не мав часу поспілкуватися), які прийшли для участі у ньому, були переважно свідомі того, що їх звідти можуть вивезти у різному стані. Вони так само мають плани на найближчий тиждень, справи, родину, роботу; в них є рідні, друзі й кохані; вони дуже різні за своєю сексуальною орієнтацією (включно з натуралами), врешті-решт. Але вони прийшли, готові до різного розвитку подій. При цьому маючи на меті винятково незастосування насильства.
Респект.
Окрема подяка Amnesty International. Чудова команда, і зробила усе, що треба, й навіть більше. Їхня роль неоціненна.
Чекаю на звіт від групи громадянських спостерігачів "ОЗОН". Нагадую, що спостерігачі не є частиною заходу - вони хіба наглядають за дотриманням законності, представляючи відсторонену думку громадських організацій. Те, що вони були на заході - дуже важливо.
Отако, якщо нашвидкуруч. Поки не бачив (сподіваюся, просто оминув, а не "не показали") на українському ТБ того, що скандували учасниці й учасники Маршу протягом ходи найбільше: "Права людини - моя гордість". А це і було головним змістом.