Останнє слово підсудної.
Текст не є дослівним, у жодному разі; радше - наслідком творчої переробки. Тому сприймайте, як текст, а не як стенограму. Водночас, збіги - не випадкові.
Раніше повідомлення з цього процесу були, зокрема, тут і тут.
"Я розумію, що моє останнє слово навряд чи вплине на рішення суду. Але я скажу - те, що в мене на душі.
Передусім, мені шкода, що я взяла участь у цій неблагородній справі. Моя провина, може, і невелика - але хтозна: може, якби не моя участь, ця людина лишилася б жива.
Як митець, як художник, я люблю свою країну, свій народ, і є патріотом. Я робила внесок у мистецьку скарбницю України. Навіть зараз, в ув'язненні, я працюю над виставкою графічних робіт, присвячених здоровому способу життя і екології. Я сподіваюся, що рано чи пізно ця виставка таки дійде до глядача, і зможе вплинути на неокріплі душі молоді.
Якщо зараз здорове почуття патріотизму намагаються прирівняти до розпалення міжрасової боротьби - то я все одно залишаюся патріотом. Те, що я взяла участь у цій неблагородній справі, не має ніякого стосунку до мого патріотизму, і я дуже шкодую про це. Поширювати патріотизм, любов до своєї країни, своєї мови треба не брутальними методами - а просвітництвом, освітою. Я намагатимуся докластися до цього, як художник, як людина мистецтва.
Я сподіваюся, що суд винесе справедливе рішення, і прийму будь-який вирок - як перст Божий. Більше мені немає, що сказати".
Із залу суду конвой першим вивів її подільника, а за ним - і її саму. Віддаляючись, з їхніх спин криво ошкірювалися морди пітбулів, намальованих на куртках.
-----------------------------------
25 жовтня 2006 року група молоді, після спільного розпиття пива і вина біля станції метро "Позняки", напала на громадянина Нігерії Кунуона Мієві Ґоді, який повертався додому. Від отриманих травм, зокрема - ножових поранень, пан Ґоді помер.
За справою звинувачувалося троє учасників нападу. На останній стадії судового засідання, після зміни свідчень основним звинувачуваним, ніхто не взяв на себе відповідальність за завдання ножових поранень, хоча і ніхто не заперечував участі у нападі.
Одного зі звинувачених звільнено за амністією як неповнолітнього. Ще одному висунуто звинувачення у навмисному вбивстві (ст.115) та порушенні рівноправ'я громадян за расовою ознакою (ст.161). І ще одній - лише за статтею 161.
Вирок - 17 квітня.
Раніше повідомлення з цього процесу були, зокрема, тут і тут.
"Я розумію, що моє останнє слово навряд чи вплине на рішення суду. Але я скажу - те, що в мене на душі.
Передусім, мені шкода, що я взяла участь у цій неблагородній справі. Моя провина, може, і невелика - але хтозна: може, якби не моя участь, ця людина лишилася б жива.
Як митець, як художник, я люблю свою країну, свій народ, і є патріотом. Я робила внесок у мистецьку скарбницю України. Навіть зараз, в ув'язненні, я працюю над виставкою графічних робіт, присвячених здоровому способу життя і екології. Я сподіваюся, що рано чи пізно ця виставка таки дійде до глядача, і зможе вплинути на неокріплі душі молоді.
Якщо зараз здорове почуття патріотизму намагаються прирівняти до розпалення міжрасової боротьби - то я все одно залишаюся патріотом. Те, що я взяла участь у цій неблагородній справі, не має ніякого стосунку до мого патріотизму, і я дуже шкодую про це. Поширювати патріотизм, любов до своєї країни, своєї мови треба не брутальними методами - а просвітництвом, освітою. Я намагатимуся докластися до цього, як художник, як людина мистецтва.
Я сподіваюся, що суд винесе справедливе рішення, і прийму будь-який вирок - як перст Божий. Більше мені немає, що сказати".
Із залу суду конвой першим вивів її подільника, а за ним - і її саму. Віддаляючись, з їхніх спин криво ошкірювалися морди пітбулів, намальованих на куртках.
-----------------------------------
25 жовтня 2006 року група молоді, після спільного розпиття пива і вина біля станції метро "Позняки", напала на громадянина Нігерії Кунуона Мієві Ґоді, який повертався додому. Від отриманих травм, зокрема - ножових поранень, пан Ґоді помер.
За справою звинувачувалося троє учасників нападу. На останній стадії судового засідання, після зміни свідчень основним звинувачуваним, ніхто не взяв на себе відповідальність за завдання ножових поранень, хоча і ніхто не заперечував участі у нападі.
Одного зі звинувачених звільнено за амністією як неповнолітнього. Ще одному висунуто звинувачення у навмисному вбивстві (ст.115) та порушенні рівноправ'я громадян за расовою ознакою (ст.161). І ще одній - лише за статтею 161.
Вирок - 17 квітня.