Pro модераторів
Предісторія. Це вже Друга спроба написати цей пост, бо перша безсоромно була видалена ЖЖ. Тобто я трохи заведена, більш виважена і лаконічна.
Історія. За останні два тижні була на трьох зустрічах. Дві з них - фатальні. І виннні звісно ж у всьому модератори. Спробую їх негативний досвід трансформувати у позитивні тези для модераторів прийдешніх поколінь.
Перша зустріч: модератор і харизма. Присутність і відсутність харизми це річ абстрактна і випрацьовати її важко, але краще її мати, ніж не мати. На зустріч було запрошено 4 перекладача Бруно Шульча на різні мови (українська, англійська, китайська та їдиш). Проблемою модератора була навіть не стільки відсутність харизми (бо будь-якому молодому чоловікові важко сидіти біля Андруховича та й ще подати себе на рівних), а елементарне уявлення про те, як можна побудувати розмову і провести ланцюзок діалогу між цими особами. Схему "питання - відповідь по черзіі" можна зарахувати за спробу, але зустріч не на багато відрізнялася від уроку в школі. Важко вибудувати діалог між двома і більше учасниками зустрічі, але в цьому і полягає майстреність модератора, який в такому випадку мусить бути трохи диригентом цього не симфонічного, але оркестру.
Друга зустріч: модератор і контроль. Контролювати перебіг зустрічі і одразу редагувати тематику, іноді буває не тільни необхідно, а життєво необхідно. Модератор повівся за гостем, як пес на ланцюгу, і в пеоші 5 хвилин втратив абсолютний контроль над ситуацією. Говорили про все і ні про що. Гість - страша людина, впала в глибокі спомини своїх психологічних травм дитинства і зустріч перетворилася на сеанс психотерапії з хворим, публікою, але без лікаря. Модератор мовчав - з поваги. Публіка мовчала - з поваги. Гість говорив бо така кількість уваги для старшої людини як манна небесна, дається не кожному. Йому потрібно було говорити, виговорити всі свої болі, страхи, нереалізованні сподівання, нездійсненні мрії. Людина була на порозі і тепер потребувала слухача або може навіть священника. При перших соплях і сльозах я втекла. На маргінесі скажу що зустріч теж була в рамках фестивалю Бруно Шульца, але який там Шульц, коли в людині стільки болі.
Третя зустріч: модератор і гість. Гість - це головний елемент зустрічі, без якої зустрічі може не відбутися, не залежно від того на скільки б цікавим і крутим не був модератор. Гість завжди отримує право голосу і має в такому випадку пріорітет говорити. Унікальність цієї зустрічі в тому, що гість не те щоб майже не говорив, він взагалі був позбавлений права голосу. З кожним наступним реченням модератора, гість все нижче зїжджав у кріслі, втративши будь-яку надію на розмову. Всі його нечисленні спроби втрутитися в цей монолог були приборкані витягнутим до гори вказівним пальцем модератора "Циц!". Це виглядало як перетягування ковдри уваги. І звісно ж гість програв, бо просто був в гостях. А гостив його старший пан, який як і в попередньому випадку, просто потребував людської уваги, а не якихось спеціально зорганізованих зустрічей. Зіснаюся чесно, я теж втікла після півторагодинної сповіді дідуся.
На початку, я написала, що дві з них були фатальними, але насправді всі зустрічі були фатальними. Враховуючи, що тільки з першої зустрічі я не втікла, тому й розглядаю її як більш позитивний досвід. Мабуть добре проведена зустріч це та, з якої не хочеться втекти.
Історія. За останні два тижні була на трьох зустрічах. Дві з них - фатальні. І виннні звісно ж у всьому модератори. Спробую їх негативний досвід трансформувати у позитивні тези для модераторів прийдешніх поколінь.
Перша зустріч: модератор і харизма. Присутність і відсутність харизми це річ абстрактна і випрацьовати її важко, але краще її мати, ніж не мати. На зустріч було запрошено 4 перекладача Бруно Шульча на різні мови (українська, англійська, китайська та їдиш). Проблемою модератора була навіть не стільки відсутність харизми (бо будь-якому молодому чоловікові важко сидіти біля Андруховича та й ще подати себе на рівних), а елементарне уявлення про те, як можна побудувати розмову і провести ланцюзок діалогу між цими особами. Схему "питання - відповідь по черзіі" можна зарахувати за спробу, але зустріч не на багато відрізнялася від уроку в школі. Важко вибудувати діалог між двома і більше учасниками зустрічі, але в цьому і полягає майстреність модератора, який в такому випадку мусить бути трохи диригентом цього не симфонічного, але оркестру.
Друга зустріч: модератор і контроль. Контролювати перебіг зустрічі і одразу редагувати тематику, іноді буває не тільни необхідно, а життєво необхідно. Модератор повівся за гостем, як пес на ланцюгу, і в пеоші 5 хвилин втратив абсолютний контроль над ситуацією. Говорили про все і ні про що. Гість - страша людина, впала в глибокі спомини своїх психологічних травм дитинства і зустріч перетворилася на сеанс психотерапії з хворим, публікою, але без лікаря. Модератор мовчав - з поваги. Публіка мовчала - з поваги. Гість говорив бо така кількість уваги для старшої людини як манна небесна, дається не кожному. Йому потрібно було говорити, виговорити всі свої болі, страхи, нереалізованні сподівання, нездійсненні мрії. Людина була на порозі і тепер потребувала слухача або може навіть священника. При перших соплях і сльозах я втекла. На маргінесі скажу що зустріч теж була в рамках фестивалю Бруно Шульца, але який там Шульц, коли в людині стільки болі.
Третя зустріч: модератор і гість. Гість - це головний елемент зустрічі, без якої зустрічі може не відбутися, не залежно від того на скільки б цікавим і крутим не був модератор. Гість завжди отримує право голосу і має в такому випадку пріорітет говорити. Унікальність цієї зустрічі в тому, що гість не те щоб майже не говорив, він взагалі був позбавлений права голосу. З кожним наступним реченням модератора, гість все нижче зїжджав у кріслі, втративши будь-яку надію на розмову. Всі його нечисленні спроби втрутитися в цей монолог були приборкані витягнутим до гори вказівним пальцем модератора "Циц!". Це виглядало як перетягування ковдри уваги. І звісно ж гість програв, бо просто був в гостях. А гостив його старший пан, який як і в попередньому випадку, просто потребував людської уваги, а не якихось спеціально зорганізованих зустрічей. Зіснаюся чесно, я теж втікла після півторагодинної сповіді дідуся.
На початку, я написала, що дві з них були фатальними, але насправді всі зустрічі були фатальними. Враховуючи, що тільки з першої зустрічі я не втікла, тому й розглядаю її як більш позитивний досвід. Мабуть добре проведена зустріч це та, з якої не хочеться втекти.