Бирзул 1919
1.11.1919 Перемишль
Вчора дали мені перечитати два числа газет від 7/Х, що виходять в Кам'янці -«Україна» та «Робітнича газета». Обидві вони зверхній вигляд мають такий, який мали колишні підпольні російські проклямації - листки, друковані ручними станками: невиразний, нечіткий, брудний друк, в якому рядки неоднакові, нерівні, а замість і (і з точкою) майже скрізь стоїть ! (восклицательний знак), тільки обернутий догори точкою, а про і з двома точками і мови нема; очевидно, в кам'янецьких друкарнях нема відповідних українських літер. Від змісту газет віє повною безнадійністю: обидві газети докоряють самоврядуванням та громадянству за те, що вони байдуже ставляться до українського війська, опори і надії Української Народньої Республіки, і не дбають про неї, а армія та гола боса, а тим часом наближається зима, вже й тепер ночі холодні, а що ж то буде нею, коли завіє сніг, притиснуть морози. Урядові розпорядження теж тільки про те й говорять: визначаються комісії, підкомісії, які мусять дбати про те, якби одягнути та обути армію. Про те саме пише і міністр жидівських справ Красний, звертаючись до жидівського громадянства.
Обидві газети повні опису звірств большевицкої та денікинської армії. Особливо вразила мене канібальська подія в Бирзулі, може, тому, що це діялось в близько відомій мені місцевості, в 25 верстах від Перешор. Коли захопили большевики Бирзулу, то там лежало в шпиталі коло 400 слабих і ранених козаків та старшин українських; большевики їх повиводили, а тих, що не могли ходити, повиволікали і, б'ючи їх прикладами та колючи штикам спровадили до провалля коло водокачки і там порозстрілювали, забороняючи місцевим мешканцям ховати ці трупи, і їх обгризали, розтягали собаки та свині, клювали ворони та сороки. Большевицька «чрезвычайка» робила суд і розправу в Бирзулі над приведеними з околишних сіл свідомими селянам та «буржуями», і трупи кидали в те ж провалля за водокачкою. Коли Бирзул знов дісталась в руки українців, то вони найшли там 1500 трупів і, засипавши провалля, поставили над ним пам'ятник. Газети справедливо обурюютьс цими надзвичайними, нелюдськими звірствами, а разом з тим з задоволенням, правда, коротко, оповідають, як повстанські ватажки Махно, Зелений на півдні, а Соколовський, Струк, Андрацький - на півночі від Київа тисячами вирізають, розстрілюють, топлять (бо так їм легше!) захоплених в полон большевиків, китайців, денікинців!
Давно сказано, що межиусобна війна безмірно гірша за зовнішну, не тільки через жорстокість, до якої доходять в ній люде, а й через обставини. В зовнішній війні полонених годують, якось одягають, ранених і хворих лічать: а що мають робити з полоненими повстанці? Де вони їх подінуть, чим будут годувати, де лічити ранених, коли вони самі вдень ховаються по ярах, по ліса: і тільки вночі, як дикі звірі, виходять на полювання; обмотавши коням копита ганчірками, несподівано нападають на сплячих і винищують їх тисячами. Моторошно читати, як колись Сірко, визволивши з Криму наших бранців, вирізав зо скілька тисяч з них жінок та дітей, коли вони побажали вернутись до Криму. А вирізавши, плакав і молився над трупами, виправдовуючи свій вчиної тим, що вони підсилили б ворогів на шкоду свому народові, своїй рідній Україні. Тепер ще моторошніше читати про отсі звірства повстанських ватажків, але вони, очевидно, виправдуються так, як і Сірко, тим, що коли їх пустити живими, то вони знов вернуться винищувати українців. Очевидно, людська природа і в XX віці зосталась такою самою, якою вона була сотні, тисячі років тому назад, тільки техніка змінилась. По повелінню коронованих помазаників божих люди три роки різали, розстрілювали одні одних в XX столітті так само, як і в старі та середні віки, так само тепер вже третій рік люди ріжуться мордуються вже по своїй волі, і хто знає - коли та різанина скінчиться. Видно що аграрне питання, яке в бувшій Росії рішалось на всякі лади, розрішиться тим, що знов стане просторо людям, знов через зменшення людности минеться земельний голод; так, принаймні, говорять тепер селяне, бо вже впевнились що революція не здійснила їхніх земельних ідеалів. А теоретично, здається, як легко розрішити це питання, яке хвилювало людей ще за часів Гракхів!
Є.Чикаленко "Щоденник. 1919-1920". - Київ. - "Темпора". - 2011.- С.144-145
Вчора дали мені перечитати два числа газет від 7/Х, що виходять в Кам'янці -«Україна» та «Робітнича газета». Обидві вони зверхній вигляд мають такий, який мали колишні підпольні російські проклямації - листки, друковані ручними станками: невиразний, нечіткий, брудний друк, в якому рядки неоднакові, нерівні, а замість і (і з точкою) майже скрізь стоїть ! (восклицательний знак), тільки обернутий догори точкою, а про і з двома точками і мови нема; очевидно, в кам'янецьких друкарнях нема відповідних українських літер. Від змісту газет віє повною безнадійністю: обидві газети докоряють самоврядуванням та громадянству за те, що вони байдуже ставляться до українського війська, опори і надії Української Народньої Республіки, і не дбають про неї, а армія та гола боса, а тим часом наближається зима, вже й тепер ночі холодні, а що ж то буде нею, коли завіє сніг, притиснуть морози. Урядові розпорядження теж тільки про те й говорять: визначаються комісії, підкомісії, які мусять дбати про те, якби одягнути та обути армію. Про те саме пише і міністр жидівських справ Красний, звертаючись до жидівського громадянства.
Обидві газети повні опису звірств большевицкої та денікинської армії. Особливо вразила мене канібальська подія в Бирзулі, може, тому, що це діялось в близько відомій мені місцевості, в 25 верстах від Перешор. Коли захопили большевики Бирзулу, то там лежало в шпиталі коло 400 слабих і ранених козаків та старшин українських; большевики їх повиводили, а тих, що не могли ходити, повиволікали і, б'ючи їх прикладами та колючи штикам спровадили до провалля коло водокачки і там порозстрілювали, забороняючи місцевим мешканцям ховати ці трупи, і їх обгризали, розтягали собаки та свині, клювали ворони та сороки. Большевицька «чрезвычайка» робила суд і розправу в Бирзулі над приведеними з околишних сіл свідомими селянам та «буржуями», і трупи кидали в те ж провалля за водокачкою. Коли Бирзул знов дісталась в руки українців, то вони найшли там 1500 трупів і, засипавши провалля, поставили над ним пам'ятник. Газети справедливо обурюютьс цими надзвичайними, нелюдськими звірствами, а разом з тим з задоволенням, правда, коротко, оповідають, як повстанські ватажки Махно, Зелений на півдні, а Соколовський, Струк, Андрацький - на півночі від Київа тисячами вирізають, розстрілюють, топлять (бо так їм легше!) захоплених в полон большевиків, китайців, денікинців!
Давно сказано, що межиусобна війна безмірно гірша за зовнішну, не тільки через жорстокість, до якої доходять в ній люде, а й через обставини. В зовнішній війні полонених годують, якось одягають, ранених і хворих лічать: а що мають робити з полоненими повстанці? Де вони їх подінуть, чим будут годувати, де лічити ранених, коли вони самі вдень ховаються по ярах, по ліса: і тільки вночі, як дикі звірі, виходять на полювання; обмотавши коням копита ганчірками, несподівано нападають на сплячих і винищують їх тисячами. Моторошно читати, як колись Сірко, визволивши з Криму наших бранців, вирізав зо скілька тисяч з них жінок та дітей, коли вони побажали вернутись до Криму. А вирізавши, плакав і молився над трупами, виправдовуючи свій вчиної тим, що вони підсилили б ворогів на шкоду свому народові, своїй рідній Україні. Тепер ще моторошніше читати про отсі звірства повстанських ватажків, але вони, очевидно, виправдуються так, як і Сірко, тим, що коли їх пустити живими, то вони знов вернуться винищувати українців. Очевидно, людська природа і в XX віці зосталась такою самою, якою вона була сотні, тисячі років тому назад, тільки техніка змінилась. По повелінню коронованих помазаників божих люди три роки різали, розстрілювали одні одних в XX столітті так само, як і в старі та середні віки, так само тепер вже третій рік люди ріжуться мордуються вже по своїй волі, і хто знає - коли та різанина скінчиться. Видно що аграрне питання, яке в бувшій Росії рішалось на всякі лади, розрішиться тим, що знов стане просторо людям, знов через зменшення людности минеться земельний голод; так, принаймні, говорять тепер селяне, бо вже впевнились що революція не здійснила їхніх земельних ідеалів. А теоретично, здається, як легко розрішити це питання, яке хвилювало людей ще за часів Гракхів!
Є.Чикаленко "Щоденник. 1919-1920". - Київ. - "Темпора". - 2011.- С.144-145