Речі, які тебе приручили
Перебирати старі папери і записники - це копирсання у минулому. Ось це - університетський розклад пар, тут - цитати із якоїсь книги, список справ, список мрій, листівки із новим роком, які не встигла відправити, - я їх так і не відправлю, бо на них стоять підписи і дата, а рік надворі уже зовсім інший, - напівзасохла гуаш, кольорові олівці, сухі пелюстки троянд, висновок лікаря про хворобу, кольоровий папір, фотографії із випускного. Усе минуле може поміститися у кількох шухлядах.
Здається, ще жодного разу я не палила конспекти. Шкільні зошити палила мама, а конспекти всі є. Зібрані у великий чорний пакет BOSS вони лежать на горищі, чекають свого часу, коли хтось почне з них вчитися. Та насправді навряд чи вони ще знадобляться. Лежатимуть на горищі, припадатимуть пилом, поки років через десять їх хтось не спалить у грубці. Перед тим він (чи вона) їх перегорне, навіть намагатиметься щось прочитати, а потім почне виривати із середини аркуші і кидати у вогонь. Так згорять усі записи про римських імператорів, вікінгів, хрестоносців, Великі географічні відкриття, усі французькі революції, гайдамаків і польську шляхту, петлюрівців і совєтів, погляди Макіявеллі, Вольтера, Маркса, Шпенглера і Фукуями. Цілих п’ять років мого університетського життя. Разом з усіма роздруківками, ксерокопіями цілих розділів із чужих монографій і чернетками моїх курсових робіт.
І що ж залишиться із цього періоду? Один альбом світлин, переважно із мандрівок з друзями, кілька фотографій із археологічної практики, з студентського «екватору» (усі дівчата були в чорних сукнях, хлопці - бородаті і п’яні, здається, всі впилися вином і танцювали рок-н-рол) і з двох випускних - після закінчення бакалаврату і магістратури. Здається, все. Хіба ще смак вафель «Артек» із кавою 3 в 1 буде нагадувати студентське життя - стандартний перекус в «Хот-дозі», студентській кафешці в підвалі університету.
Минуле треба відпускати, тому варто спалювати старі зошити і записники, віддавати тісне взуття, викидати старий одяг.
Декого минуле не відпускає. Тоді раз у раз вони повертаються у місто юності, з ностальгією згадують гітарні вечори, проведені в тісній кімнаті гуртожитку, безтурботність і глінтвейн. Дехто, махнувши на все рукою, навіть переїжджає в це маленьке містечко, щоб бути поближче до своєї юності. Та дерева виросли, будинки постаріли, друзі роз’їхались, студенти помолодшали, а відчуття безтурботності не повернулось.
У часи загрозі війни відчуття тут і зараз загострюється. Озираєшся - і бачиш купу непотрібних речей, які втратили своє значення. Кому потрібні тепер каштани, мушлі і камінці з мандрівок, статуетки, намисто, улюблені журнали, збірки поезій, глиняний посуд? Навіть старі світлини видаються не такими дорогими для спогадів. Важливими залишаються лише люди.
Бо пощо тобі цей світ речей, якщо людина - сама цілий світ? Що тобі фотографії, якщо є спогади? Навіщо ця вся макулатура, якщо є уява та мрії? Що значать ці сувеніри без присутності близьких людей і без тепла їхніх обіймів? Що важить минуле, якщо найважливіше - теперішнє?
Минуле позбавлене сенсу, якщо воно не винесено на всезагальний огляд. Десь в архівах припадають пилом щоденники, листи і рукописи. Який сенс в їхньому існуванні, якщо їх ніколи не знайдуть, не прочитають, не дослідять і про них не напишуть? На помилках історії можна вчитись, можна захоплюватись героями та ненавидіти антигероїв. Можна читати старі щоденники, розглядати чорно-білі світлини своїх предків і з цікавістю пізнавати для себе їх як людей, живих людей, таких, як от ми з вами. Бо по цих старих речах і рукописах ми відкриваємо їхніх власників з їхніми чеснотами, вадами, цінностями і мріями.
Під час небезпеки відчуття загострюються. Переосмислюється усе життя з його питаннями, набуттям і позбавленням сенсів, моральними імперативами. Усе необхідне має бути під рукою - документи, гроші, аптечка, теплий одяг. А гребінці, коралі, стос листів, чотири ящики книг, ароматична лампа, фото у рамках - це не на часі. Вони стануть актуальними після того, як все закінчиться.
Відпускати минуле так само важко, як і прийняти майбутнє. У часи струсів і стресів важливо жити тепер. Бо інакше можна отримати депресію, нервовий зрив, а то й узагалі збожеволіти.
Ці речі нагадують про твоє минуле життя, яке стало недосяжним, - необов’язковість читання новин натщесерце, веселий шепіт у нічних потягах, пошук розпродажів, червневу шовковицю над дорогою, тепле каміння над морем. Заховай їх у шафу разом зі спогадами. Необхідні речі мають бути під рукою. Пам’ятаєш? Документи, гроші, аптечка, теплий одяг.
Коли все закінчиться, дістань із шафи свої скарби, включно з шовковицею і морськими камінцями. Вони нікуди не зникнуть. Тоді вони вже не нагадуватимуть минуле, вони будуть теперішнім - спокійним і радісним, як ранок без поганих новин, кава з друзями чи усмішка немовляти.
Іванна Кобєлєва