Особистий простір в місті
Є така думка, що в пострадянських країнах особистий простір людини не виходить за межі її квартири, тому й багато сміття на вулицях, сірі будинки і з такою легкістю валять історичні будівлі, бо це все вже поза особистим простором, а отже, нічиє. Щось в цьому є.
У селах особистий простір трохи більший - у межах господарства, садка й городу. Вулиця або пустир - це вже нічиє, тому туди можна вивозити сміття (знайома картина, коли господарі сміття від свого паркану вимітають на середину вулиці, це нічого, що за день воно знову буде лежати в них під парканом).
Очевидно, що ніхто нам зверху не змінить місто так, як нам буде у ньому зручно. Бо хто, краще за нас знає, як буде ліпше? Зміни завжди приходять знизу. Приблизно про це була лекція Влада Троїцького у четвер в Будинку Архітектора.
Не скажу, що я в захопленні від Троїцького, швидше, мене зацікавила тема лекції: «Що потрібно зробити, щоб людина в місті відчувала себе людиною». Оскільки перші пів години це ще була лекція в руслі теми, то вдалось занотувати кілька вдалих цитат.
(Наступну годину це було самолюбованіє, потім ще якийсь дядечко 15 хвилин співав оду Троїцькому, аж неясно було, чого ми сюди прийшли, а потім був довгий монолог Влада про те, що в Україні нема архітекторів і щось там ще про архітектуру, який закінчився питанням: "А підніміть руки, хто тут архітектор!", руки ніхто не підняв ні на це запитання, ні на наступне: "А хто дотичний до архітектури?". Закінчилося все приблизно так: хто ці всі люди? ну, словом, якщо у вас є якісь ідеї, то звертайтесь до мене, приходьте з ідеями, але свого телефону я не дам, дзвоніть в театр "Дах", я там іноді буваю, і, зрештою, будьте готові самі втілювати свої ідеї)
На початку лекції йшлося про особисту - ментальну - територію. Простір, у якому комфортно. Про те, якщо ми не розпочнемо захищати свою територію, то її не стане. "Побачити в собі жлоба і його перемогти. Своїм смиренням (нічого-не-робінням) ти породжуєш жлоба".
"Якщо Океан-плаза" - це все, що визначного з'явилося в Києві за останні 20 років, то що про нас залишиться, яка пам'ять?".
До речі, це таки в точку. Насправді не так вже й багато місць, куди можна піти погуляти, наприклад, з батьками, які приїхали в гості. Музеї - це, звісно, цікаво, але чи буде це цікаво 12-річному брату? А куди його повести? Розважатись в якийсь торговий центр? Звісно, якщо гарна погода, то місць купа, але якщо сніг і дощ? Якщо можете підказати місця, буду вдячна.
Ще цікаве бачення Троїцького стосовно сучасного мистецтва: "Я дуже вдячний Пінчуку за його діяльність. (...) По-суті, це Пінчук ввів широкий вжиток поняття "сучасне мистецтво". Це вже після PinchukArtCentre з'явився "Мистецький Арсенал" і все інше. До цього про сучасне мистецтво знали 300 чоловік".
І підсумок: "Якщо самі не візьмемо частину відповідальності, то нічого не буде".
І ще ми зробили висновок про те, як не треба проводити лекції :(
У селах особистий простір трохи більший - у межах господарства, садка й городу. Вулиця або пустир - це вже нічиє, тому туди можна вивозити сміття (знайома картина, коли господарі сміття від свого паркану вимітають на середину вулиці, це нічого, що за день воно знову буде лежати в них під парканом).
Очевидно, що ніхто нам зверху не змінить місто так, як нам буде у ньому зручно. Бо хто, краще за нас знає, як буде ліпше? Зміни завжди приходять знизу. Приблизно про це була лекція Влада Троїцького у четвер в Будинку Архітектора.
Не скажу, що я в захопленні від Троїцького, швидше, мене зацікавила тема лекції: «Що потрібно зробити, щоб людина в місті відчувала себе людиною». Оскільки перші пів години це ще була лекція в руслі теми, то вдалось занотувати кілька вдалих цитат.
(Наступну годину це було самолюбованіє, потім ще якийсь дядечко 15 хвилин співав оду Троїцькому, аж неясно було, чого ми сюди прийшли, а потім був довгий монолог Влада про те, що в Україні нема архітекторів і щось там ще про архітектуру, який закінчився питанням: "А підніміть руки, хто тут архітектор!", руки ніхто не підняв ні на це запитання, ні на наступне: "А хто дотичний до архітектури?". Закінчилося все приблизно так: хто ці всі люди? ну, словом, якщо у вас є якісь ідеї, то звертайтесь до мене, приходьте з ідеями, але свого телефону я не дам, дзвоніть в театр "Дах", я там іноді буваю, і, зрештою, будьте готові самі втілювати свої ідеї)
На початку лекції йшлося про особисту - ментальну - територію. Простір, у якому комфортно. Про те, якщо ми не розпочнемо захищати свою територію, то її не стане. "Побачити в собі жлоба і його перемогти. Своїм смиренням (нічого-не-робінням) ти породжуєш жлоба".
"Якщо Океан-плаза" - це все, що визначного з'явилося в Києві за останні 20 років, то що про нас залишиться, яка пам'ять?".
До речі, це таки в точку. Насправді не так вже й багато місць, куди можна піти погуляти, наприклад, з батьками, які приїхали в гості. Музеї - це, звісно, цікаво, але чи буде це цікаво 12-річному брату? А куди його повести? Розважатись в якийсь торговий центр? Звісно, якщо гарна погода, то місць купа, але якщо сніг і дощ? Якщо можете підказати місця, буду вдячна.
Ще цікаве бачення Троїцького стосовно сучасного мистецтва: "Я дуже вдячний Пінчуку за його діяльність. (...) По-суті, це Пінчук ввів широкий вжиток поняття "сучасне мистецтво". Це вже після PinchukArtCentre з'явився "Мистецький Арсенал" і все інше. До цього про сучасне мистецтво знали 300 чоловік".
І підсумок: "Якщо самі не візьмемо частину відповідальності, то нічого не буде".
І ще ми зробили висновок про те, як не треба проводити лекції :(