Ігор Луценко · В падінні Асада слід перш за все звернути увагу на швидкість.
От ніби в тебе є все - армія, поліція, тюрми, у яких у тебе сидять сто тисяч твоїх ворогів. Є закордонні союзники, чия зброя, а радше чия лють лякає усіх, сильних і слабких світу цього.
У твоїх суперників цього всього немає.
Вони якісь хаотичні, неорганізовані, кумедні.
Вони випадково разом. У твоїх суперників мало що є, практично немає нічого - зброї, кількості навчених бійців і вишколених підрозділів, згуртованих політичних структур.
Ти точно знаєш, що їх союзники, їх іноземні партнери ставляться до них як до гарматного м’яса. Своїм ти брешеш, що протистоїш могутній коаліції, але насправді знаєш, що та коаліція бездарна і що багато хто у ній (в реальності майже кожен) готовий продатися тобі в слушний момент.
У твоїх суперників мало що є, практично немає нічого. Крім твердого наміру до боротьби, котрий має глибокі корені, довжиною в багато сторіч.
Ти їх, здається, можеш уже добити ледь не одним ударом. У тебе ж є все - дивізії-полки, каральні апарати, підкуплені іноземці.
Але в слушний момент виявляється, що оболонка твоєї сили вже пуста всередині. І за кілька днів твої суперники - перемагають, а ти стрімголов тікаєш. Несподівано для всіх.
Аналітики не встигають аналізувати, як гучно і стрімко падає твоя конструкція. Виявляється, що армія нездатна вже воювати, поліція випарувалася, а тюрми вже ніхто не охороняє.
Лишилося просто знайти у ящику ключі і відкрити шлях новому життю, новому порядку.
***
Ми це все бачили. Як упав Янукович - несподівано, в ніч після того, як майже переміг, коли його політичні опоненти підписали капітуляцію і зобов’язалися відступити з вулиць.
З тих пір я собі сформулював правило: якщо витримати натиск, якщо не побігти безладно, а зберегти стрій, твій противник може надірватися від власної сили. Головне - продовжувати триматися, а не готувати план здачі, триматися, поки жорна протиріч перемелюють волю ворога зсередини, руйнують віру в досягнення його цілей.
У твоїх суперників цього всього немає.
Вони якісь хаотичні, неорганізовані, кумедні.
Вони випадково разом. У твоїх суперників мало що є, практично немає нічого - зброї, кількості навчених бійців і вишколених підрозділів, згуртованих політичних структур.
Ти точно знаєш, що їх союзники, їх іноземні партнери ставляться до них як до гарматного м’яса. Своїм ти брешеш, що протистоїш могутній коаліції, але насправді знаєш, що та коаліція бездарна і що багато хто у ній (в реальності майже кожен) готовий продатися тобі в слушний момент.
У твоїх суперників мало що є, практично немає нічого. Крім твердого наміру до боротьби, котрий має глибокі корені, довжиною в багато сторіч.
Ти їх, здається, можеш уже добити ледь не одним ударом. У тебе ж є все - дивізії-полки, каральні апарати, підкуплені іноземці.
Але в слушний момент виявляється, що оболонка твоєї сили вже пуста всередині. І за кілька днів твої суперники - перемагають, а ти стрімголов тікаєш. Несподівано для всіх.
Аналітики не встигають аналізувати, як гучно і стрімко падає твоя конструкція. Виявляється, що армія нездатна вже воювати, поліція випарувалася, а тюрми вже ніхто не охороняє.
Лишилося просто знайти у ящику ключі і відкрити шлях новому життю, новому порядку.
***
Ми це все бачили. Як упав Янукович - несподівано, в ніч після того, як майже переміг, коли його політичні опоненти підписали капітуляцію і зобов’язалися відступити з вулиць.
З тих пір я собі сформулював правило: якщо витримати натиск, якщо не побігти безладно, а зберегти стрій, твій противник може надірватися від власної сили. Головне - продовжувати триматися, а не готувати план здачі, триматися, поки жорна протиріч перемелюють волю ворога зсередини, руйнують віру в досягнення його цілей.