Зараз читаю автобіографію В. Оглобліна, українського діяча мистецтва. Неначе звичайна біографія, але так написано - не відірватись. Таке відчуття серпанкової ностальгії, золотих спогадів, чогось невловимого... Одразу промайнуло перед очима власне дитинство, літо у бабусі, казкова золотоніська природа. Вміють же люди писати, передавати враження!