MEMENTO MORI!
Сонце пекло невкаянно. Шкура на пличох ся спекла у жумарку, смолі текли ріков у ріку (тафтологія, бога му! мусите перебачити) і я си подумав, ож доста того їмання тих нещасних риб і час іти дому.
Пішником через жаливу, корчуля, тирня, якісь гандони під ногами і пласмасову фляшу од пепсіколи я вубіг на путь.
Картина, што ся одкрила перед моїми очима остановила ня ги куля-бреннерка корназа у польоті.
Вуз, на возі труна, скора, двадцять челядникув, дохтор, што ся схилив над чиїмись тілом, кобила, што пробовала найти у асфалті траву, сусідський барнастий когут і наш пес - фокстер'єр Дік. І сонце. І потята на грушках. Вшиткой се вавілонськой стовпотворіння крутилося навколо воза, жони вили, Дік пробовав їмати кобилу за задню ногу, а Дюсий (се муг бити лем вун) пуднимав од горі руки і махав кербачом. Шофер із скорої вуходити ся бояв.
"Е, - подумав им си, і сховав струга у пазуху, - посиджу оде збоку у генделикові на вулиці та попозераву, што із того армагеддона вуйде".
Наскоро м перебіг путь, свиснув Діка (але ся кучерява потвора возлюбила кунську ногу май бульше чим свого газду і лем помахав ми хвостом) і сів им пуд цератову амбрелу. Пуд амбрелов уже сидів участковий. Перед ним стояло студенезной як полонинська вода пиво і я промкнув слину.
- Здоровля, вуйко Пішта мілічішта! - я ся зрегонів, - у робочий час, не ганьба, началник?
- Е, Міхалич, не пизди, сідай, щас ти розкажу. Се піздєц оказия, щи сякого у нашому селі не було - Пішта-мілічішта щиро зарегонівся, забрав із стульця коло себе міліцістський калап і я сів коло нього.
Прийшла офіціянтка, я заказав си пиво, щи єдной участковому, оддав им струга, би нам го попражили (а што го було саминького несту дому?), пудняв Піштув калап і здів го на голову.
Дівча принесло пражену рибу (ко не їв струга, їмленого руками у студенуй закарпатськуй ріці, тот мож повісти їв лем пасолиння), розклало перед нами мисята із фіолетовими гусками (щи сякі радянські), вилки, лимон і два бокали пива.
Пішта одпив, одщипнув стругові хвоста, шмарив го у писок і уповів ми ушиткой як батюшкові на сповіді.
Дюсий і Йовжко були столярями, робили облаки, двері, шилиякі деревляні ладички і всякой такой иншакой. Дюсийови було дас пядисят рокув, а Йовжкові дас сорок шість і вун був мало ковдош. На голову. Они були обоє ковдоші на голову, але Йовжко у чемпіонаті ковдошувства на голову був олімпійським чемпіоном. Но але м бо руки мали прямі, дорого не брали, а се значить, што усе мали на пиво, пувдецу, вино. На їдіння не мали, бо були худі як штафетки на плоті коло церкви.
Два дні тому хтось заказав їм ладу. Я про сю ладу, де кладуть сигінь мертвих, тоісь про груб. Хлопе взяли завдаток, купили паленки і ймилися до роботи. Нись перед обідом они доробили роботу і рішили одвезти товар покупцьови, але так як час іщи був, то рішили вупити мало паленочки, оби ся вело. На серенчу. Покад они вупили щи мало за мир у вшиткому світі, покад за клієнтув, дав би їм Бог здоровля і много гроши на двері, оболоки і ладички, покад за пасолю, што у сьому році вуросла як троси на кранові. Покад вусадили ладу на вуз, впрягли косоглазу кобилу Маню і рушили долу селом. Йовжко од голімбання заспав і бив голов у клиницю воза. Покад ся збудив і переліз у груб. Ліг си красно, склав руки на грудьох оби нихто з рехлика не украв його реліквію і йзась заспав. Треба уповісти, што сьов реліквійов била срібна фляга, што ї прадідо Йовжка украв дись у Чехії щи у першу світову. І ся фляша усе була при Йовжкові, і усе у нюй ся плещила добра сливовиця. На серенчу. Так они і йшли - Дюсий дрімав на лавиці спереду, у ладі іззаду спав як ангелик Йовжко. Сонце пражило як пец у пеклові і туй Дюсий увідів генделик. Оазіс із пивом і Оленов-барменшов - жунчовков із круглими формами (бивша Дюсийова фраєрка). Час був. То мож було вупити си мало пива, так си подумав Дюсий, остановив посеред путя кобилу і пушов у вну.
Діти, што бігали по путьови гі збісні кури, нараз увіділи груб із мирцьом і новина як блискавка пролитіла по гуштакові. Йовжко скріп! Помалу почав ся збирати народ. Люде ставали коло воза, позерали тужливо, крестилися і читали Отче наш. Хтось вукликав участкового і скору із района. Через 20 мінут прийшов міліціста, пудойшла машина з дохтором, а также баба Юла - сама главна по мертвих у нашому селові. Дохтор з участковим попозерали на труп і звідали людий ож хто шо знає. Нихто нич єстєствєнно не знав. Баба Юла пустила слизу, погладила Йовжка по голові і простягла пясть пошорити рехлик мирця, што мало ся збив набук од їзди по ямах. І туй Йовжко крузь сон учув, што якась паскуда вергла воко на прадідову сятиню, їмив свойов руков сю руку і зревав: "Забери лабу блять, бо кить тя переєбу, то лем ти вочі скліпкавуть!!!".
Баба Юла закотила вочі і простелила ся на асфальті як газета. Дохтор пудскочив і попробовав заскочити у скору крузь закриті двирі. Участковий рванув стометровку і стратив сандалу. Діти повускаковали на грушки, Жони заверещали, хлопи заверещали тоже. Лем троє ся обстали спокуйні ги Ленін у мавзолиї - косоглаза кобила Маня, наш Дік і сонце, што вісіло у білому нибі ги лампаш.
Йовжко вуліз із гроба, нагнав ушитких у жунський половий орган іщи раз і пішов у генделик. Дохтор прийшов до себе і почав приводити у тямку бабу Юлу, што пущала писком бумблі і махала у воздусі лівов ногов. Участковий оббіг кругом дас кілометер і забіг у генделик, де найшов Дюсия і Йовжка, копнув у гузицю першого і вугнав го ся розбирати у ситуації. Там я го і застав.
Я поникав пуд стул. Так і є, на яднуй нозі сіяла біла штрімфля без найменших признакув сандали. На другуй нозі сандала була.
Ми доїли струга, пили пиво і говорили завто якой скучной життя у нас у селі. На се прийшов батюшка - його тоже хтось вукликав, але вун зя мало затримав - діла Божі (варив дома паленку). Порозумів же роботи нись не буде, сів коло нас і я узяв пиво щи йому.
- Добрий був струг, - уповів Пішта і почухав білу штрімфлю. - о, хлопе, а пойме щи їмеме, так файно сидиме, га?
І ми троє - батюшка, участковий Пішта і я пушли назад од ріці -їмати стругув, оби не сидіти у генделикові як сірохмани.
Кури греблися у гнойові, по шанцах бігали діти, потята співали уже май тихо. Вечур спущався на село і прохолодний вітерець гомбав листя грозна коло хиж.
