Прекрасне: про сніданок в ліжко.
Є безліч тупоголових чоловіків, які на сніданок панні пропонують ковбасу, яєшню, смажену бульбу або вчорашній олів'є з великою байдою хліба.
О жах! О кари Господні! Це страшна помилка, це удар по системі й крах усіх сподівань. Таким сніданком можна зруйнувати геть усе, що було збудовано за вечір і ніч. Ви могли вночі демонструвати вершини сексу, а вранці все це полетить коту під хвіст. Ні! Ні! І триста разів ні!
Записуйте, невігласи. Життя людині дається один раз, і прожити його треба так, аби не зіпсувати майбутнє одним-єдиним сніданком. Отже, найголовніше: панна вранці нічого жувати не любить. Жодних ковбас, шинок, сальцесонів, шпондерків, макаронів. Сніданок мусить бути легким і повітряним, танути в писку, розтікатись по яснах і не застрягати в зубах. А з першим ковтком кави розлитись устами, як пісня гуцулки над зеленим плаєм.
Що в нас не застряє в зубах? Ну? Я вас питаю! Так-от, в зубах не застряють млинці, налисники і яблука в тісті. Збиваєте два яйка зі шклянкою молока, цукром і мукою, вмакаєте в них плястерка яблук і смажите на пательні, або печете налисники і перемащуєте їх джемами, вареннями, конфітурами, мармулядами, чоколядами, спогадами про минулу ніч, сонячними зайчиками і власними секреціями. І ось настає священна хвилина. При перших звуках пробудження панни до активного життя берете тацю з кавою, налисниками чи яблуками в тісті й несете до покою. Це історичне видовище вже ніколи не зітреться з її пам'яті; вона пронесе спогад про нього крізь усі злигодні життя. І коли-небудь, коли вона буде прощатися з цим зафайдоленим світом, з її потьмянілих вуст злетять слова, звернені до чоловіка: «А ти мені ніколи на сніданок не приносив у ліжко яблука в тісті». Він, бідолашний, відразу стрепенеться, обхопить її за плечі: «А хто! Хто приносив? Хто?!». Та у відповідь дістане лише гірку усмішку - останню в її житті.
пс: і чим усе закінчилось:
І ось я хапаю тацю і з усмішкою від вуха до вуха влітаю до покою.
- Лесюньчику! - вигукую, розпашілий від несподіваного спалаху жаги і любові. - Дивися, що я тобі приніс!
1 якби в ту мить у мене під вікнами відбулося виверження Везувію, це ошелешило б мене значно менше, ніж тоді, коли з-під моєї білосніжної ковдри вигулькнула не янгольська голівка Лесюні в золотистих кучерях, а велика розкудлана й бородата мармиза Стефка Оробця.
Коліна піді мною захитались, і я відчув, як втрачаю потенцію на весь наступний тиждень.
- Ну, чого розрипівся?! - прогуркотів Стефцьо, шкробаючи широкі свої груди усіма п'ятьма пальцями.
- Сте... Стефцю! - белькотів я. - Звідки ти взявся?
- З програми «Для вас, дебіли».
- А... а чому ти в моєму ліжку?
- Бо ти, гівнюху, напився і не хотів мені постелити на канапі.
- А... а чому ти голий?
- Бо я так звик, йолопе! І нема чого мене за дупу мацати, гомик нещасний!
- А хто ж поприбирав усе?
- Леська.
- І де вона зараз?
- Поїхала з Орком.
- Що за дідько? Чому з Орком?
- Бо ти, ідийото, сказав, що женишся. І запросив навіть на заручини.
- Я?! Женюся?! З ким?
- Спитайся в шампанського. І перестань мене діставати! Що ти там маєш? Що то за пляцки? Ти що - не міг ковбаси з яйцями всмажити? А де вчорашнє олів'є?
(с) "Груші в тісті" Ю.Винничук