Саме той еротизм і все інше
"Останнім часом - років так з десять - я не можу знайти книгу, яка б мене вразила", - скаржилася я тут нещодавно, маючи на увазі нові книги (тобто, ті, що колись вражали, вражають і дотепер, але список не поповнюється), і розповсюджуючи цю свою заяву на мистецтво загалом.
У мене в житті так стається, що Простір дає відповіді на мої питання, виконує бажання чи спростовує такі от заяви майже миттєво - як тільки з'являєтьсящось чітко сформульоване, дійсно бажане і вербалізоване.
От зараз відповідь прийшла - і зовсім не з того боку, звідки я могла б на неї очікувати. За останні декілька днів я була двох заходах, які мене вразили, створили певний настрій і заставили думати.
Вчора була на презентації альбому гурту "Джин" "Сни мертвого мрійника" і виставку картин Марти Ващук "Інакший еротизм". Все це називалося "Інакший еротизм-інакша музика-інакше мистецтво".
Назва гарна, але суть презентованого вона не відображає абсолютно. Нічого інакшого там не було. А було саме те, що треба. Саме той еротизм і саме та музика.
Я і раніше знала картини Марти - і майже все, що було на вернісажі, бачила до того в інтернеті, але вчора до мене дійшов сенс такого роду заходів (тобто не те, що б я зрозуміла це, а, власне, відчула). Абсолютно так само, як відрізняється прослуховування музики вживу і у записі - відрізняється перегляд картин. Кожного разу, заходячи і виходячи до зал я відчувала щось інше. Я не арт-критик, тому і не буду прагнути давати побаченому якусь оцінку. Лише одне міркування. В "Елегантній їжачисі" (яку я, доречі, вже дочитала) я натрапила на думку, що мистецтво - це емоції без бажань. Вона мені сподобалася і подобалася декілька днів. До вчора. А вчора я зрозуміла, що вона хибна. Вчора я бачала таке мистецтво, яке викликало дуже багато бажань.
Стосовно музики. Ну, зрозуміло, що мені не може не сподобатися те, що робить Вахтанґ Кебуладзе. Вахтанґ як викладач, як перекладач, як письменник, як поет, як чоловік, як людина. Вчора - за 10 років знайомства - я вперше почула вживу Вахтанґа вокаліста і музиканта. Власне, я і не могла не вразитися.
Сімейна робота: картини - дружина, музика - чоловік, презентація - донька.
У мене в житті так стається, що Простір дає відповіді на мої питання, виконує бажання чи спростовує такі от заяви майже миттєво - як тільки з'являєтьсящось чітко сформульоване, дійсно бажане і вербалізоване.
От зараз відповідь прийшла - і зовсім не з того боку, звідки я могла б на неї очікувати. За останні декілька днів я була двох заходах, які мене вразили, створили певний настрій і заставили думати.
Вчора була на презентації альбому гурту "Джин" "Сни мертвого мрійника" і виставку картин Марти Ващук "Інакший еротизм". Все це називалося "Інакший еротизм-інакша музика-інакше мистецтво".
Назва гарна, але суть презентованого вона не відображає абсолютно. Нічого інакшого там не було. А було саме те, що треба. Саме той еротизм і саме та музика.
Я і раніше знала картини Марти - і майже все, що було на вернісажі, бачила до того в інтернеті, але вчора до мене дійшов сенс такого роду заходів (тобто не те, що б я зрозуміла це, а, власне, відчула). Абсолютно так само, як відрізняється прослуховування музики вживу і у записі - відрізняється перегляд картин. Кожного разу, заходячи і виходячи до зал я відчувала щось інше. Я не арт-критик, тому і не буду прагнути давати побаченому якусь оцінку. Лише одне міркування. В "Елегантній їжачисі" (яку я, доречі, вже дочитала) я натрапила на думку, що мистецтво - це емоції без бажань. Вона мені сподобалася і подобалася декілька днів. До вчора. А вчора я зрозуміла, що вона хибна. Вчора я бачала таке мистецтво, яке викликало дуже багато бажань.
Стосовно музики. Ну, зрозуміло, що мені не може не сподобатися те, що робить Вахтанґ Кебуладзе. Вахтанґ як викладач, як перекладач, як письменник, як поет, як чоловік, як людина. Вчора - за 10 років знайомства - я вперше почула вживу Вахтанґа вокаліста і музиканта. Власне, я і не могла не вразитися.
Click to viewСімейна робота: картини - дружина, музика - чоловік, презентація - донька.