Birdsong або ті, що не співають у терені
Так вийшло, що значна кількість жінок ніяк не може встояти перед красивим костюмним історичним кіно, особливо якщо про кохання, особливо якщо герої-чоловіки є мужніми, прекрасними та підходять на роль дівчачого/жіночого ідеалу. Ну, і я, звичайно, не виключення. А ще я люблю фільми про Першу світову війну, що вже не так розповсюджено... отже, мінісеріал Birdsong ніби був створений спеціально для мене.
"Пташиний спів" - екранізація якогось роману, і автор тут зовсім не Ремарк або Хемінгуей, а цілком сучасний дядечко. Ця, здається, дрібничка, вже змінює відношення бо хлопці з втраченого покоління знали, про що писали.
Тепер саме час надати слово кінопоіску: "Пока английские солдаты сражаются в ужасных траншеях северной Франции, его преследуют воспоминания о запретной любви к француженке". Ну, така анотація обіцяє щось цікаве, але ж як і хто їх пише - це, мабуть, тема для комедії...ні, здебільшого фільм так і виглядає - молодий лейтенант Стівен, сидячи в окопах десь біля Сомми чекає поки з'являться танки пригадує свій "синий платочек" - Ізабель, з якою він познайомився у сонній французькій глубинці у часи, коли не знали, що таке газові атаки або "Титанік" і навіть Столипіна ще не вбили. Звичайно, вона - дружина заможного фабриканта, який мало піклується про своїх робітників, і взагалі, її не розуміє, але кохає. І тут починається роман з довгими поглядами, світськими посмішками та розмовами ні про що - на людях, ну і сексом на подружньому ліжку, що вже там.
Едді Редмейн - це добрий актор, а ще він мені трохи нагадує мого сусіда по парті у першому класі, так що до цього британця із чудовим ім'ям з вікторіанських романів я ставлюся добре. А от Клеменз Поезі мені завжди здавалася ніякою (що не є добре), а напочатку 2ої частини "Пташиного співу" вона примудрилася мене роздратувати, коли їла ех, нерви. Потім я просто назвала її героїню дурепою (і навіть не за те, як вона їла;)) і заспокоїлася. Натомість, мені Марі-Жозе Кроз сподобалася. А ще у окопах можна зустріти Річарда Меддена та Джозефа Моула, які грають Робба та Бенджена Старків відомо у якому серіалі;)
І після перегляду у мене виникло відчуття, що це - трьохгодинна тягомотина, яку дещо рятують добрі актори другого плану та Редмейн, який грає чудово. Але в цілому сюжет мене не зачіпив а сам серіал - розчарував. Ну, пішла я далі дивитися історично-бабське кіно, бажано щось вікторіанське...;)
І у них такі смішні каски)
"Пташиний спів" - екранізація якогось роману, і автор тут зовсім не Ремарк або Хемінгуей, а цілком сучасний дядечко. Ця, здається, дрібничка, вже змінює відношення бо хлопці з втраченого покоління знали, про що писали.
Тепер саме час надати слово кінопоіску: "Пока английские солдаты сражаются в ужасных траншеях северной Франции, его преследуют воспоминания о запретной любви к француженке". Ну, така анотація обіцяє щось цікаве, але ж як і хто їх пише - це, мабуть, тема для комедії...ні, здебільшого фільм так і виглядає - молодий лейтенант Стівен, сидячи в окопах десь біля Сомми чекає поки з'являться танки пригадує свій "синий платочек" - Ізабель, з якою він познайомився у сонній французькій глубинці у часи, коли не знали, що таке газові атаки або "Титанік" і навіть Столипіна ще не вбили. Звичайно, вона - дружина заможного фабриканта, який мало піклується про своїх робітників, і взагалі, її не розуміє, але кохає. І тут починається роман з довгими поглядами, світськими посмішками та розмовами ні про що - на людях, ну і сексом на подружньому ліжку, що вже там.
Едді Редмейн - це добрий актор, а ще він мені трохи нагадує мого сусіда по парті у першому класі, так що до цього британця із чудовим ім'ям з вікторіанських романів я ставлюся добре. А от Клеменз Поезі мені завжди здавалася ніякою (що не є добре), а напочатку 2ої частини "Пташиного співу" вона примудрилася мене роздратувати, коли їла ех, нерви. Потім я просто назвала її героїню дурепою (і навіть не за те, як вона їла;)) і заспокоїлася. Натомість, мені Марі-Жозе Кроз сподобалася. А ще у окопах можна зустріти Річарда Меддена та Джозефа Моула, які грають Робба та Бенджена Старків відомо у якому серіалі;)
І після перегляду у мене виникло відчуття, що це - трьохгодинна тягомотина, яку дещо рятують добрі актори другого плану та Редмейн, який грає чудово. Але в цілому сюжет мене не зачіпив а сам серіал - розчарував. Ну, пішла я далі дивитися історично-бабське кіно, бажано щось вікторіанське...;)
І у них такі смішні каски)